Критичний текстологічний аналіз руських літописів. Попередні висновки.

 

Опис проблеми

Навіщо досліджувати історію Русі? Адже і так майже все відомо. Сучасна історична наука створила величезний масив історичного матеріалу, який дає відповіді на найбільш поширені питання давньоруської історії. Історикам відомо, хто і коли княжив, чим відзначився, які нащадки були у тієї чи іншої історичної особи. Навіщо ворушити давнє минуле, якщо практично все вже досліджено? Стосовно кожного питання вже дані відповіді – бери і читай.

Проте, насправді це ілюзія. Сучасні історичні знання побудовані на інформації, що має літературну основу або є відвертою вигадкою.

Основні джерела інформації про історію Русі можна умовно розділити на такі групи:

Календарна система літописців

 

Опис проблеми

При дослідженні літописів вчені помітили, що величезна кількість подій у різних літописах датована різними роками, переважно з відхиленням в 1-2 роки. Намагаючись вирішити дану проблему вчені пропонували різні гіпотези, які могли б пояснити такі відмінності. Однією з них є гіпотеза про те, що літописці використовували різні календарні системи.

Літописці датували події календарними роками, що відраховувались від дати створення світу. Така календарна система використовувалась багатьма православними церквами. Оскільки Київська митрополія відносилась до Константинопольського патріархату, то вчені передбачали, що руські літописці мали б використовувати візантійський календар. Проте, була одна суттєва відмінність. У візантійському календарі світ був створений 1 вересня 5509 року до н.е. Тому в цьому календарі новий рік починався 1 вересня, а закінчувався 31 серпня.

Пізні літописи, що датуються 16 ст. та пізніше, дійсно використовують календар, що співпадає з візантійським. У цих літописах співпадає кількість років від створення світу та новий рік розпочинається у вересні. Натомість, всі найдавніші літописи починають новий рік навесні, у березні, а закінчують у лютому. Такий же початок календарного року можна помітити і в польських джерелах. Початок року у березні був характерним для юліанського календаря, що проявилось у назвах його місяців, які рахувались від березня. 

Фактично, календар найдавніших літописів походить від юліанського з однією відмінністю - він веде підрахунок років від створення світу, як і візантійський. Проте календарний рік руських літописів з початком року у березні мав би відрізнятись від візантійського календаря (в якому початок календарного року припадає на 1 вересня) на півроку. При цьому було не зрозуміло, як саме він відрізнявся? Він міг випереджати візантійський рік на півроку, а міг і відставати на цей же час.

Що являють собою літописні рукописи?

Літописні рукописи, що збереглись до наших днів, у науковому світі прийнято називати літописними зводами. І в цій назві криється їх суть – це різноманітний писемний матеріал історичного, легендарного та релігійного характеру, зведений літописцями в одну книгу.

Наприклад, укладач найдавнішого Лаврентіївського рукопису в кінці літопису помістив колофон, в якому описав час, коли він здійснив свою роботу (1377 рік), а також деякі додаткові подробиці, використовуючи такі висловлювання: «Почав писати книги ці …», «… а де я описався, чи переписав, чи недописав, то шануйте, а не кляніть, бо книги старі …»

З колофону можна зрозуміти, що Лаврентій не просто книгу переписував, а працював над декількома писемними джерелами та об’єднав їх в один рукопис.

Серед складових частин літописних зводів можна виділити такі основні групи:

Хто писав літописи?

Від початку досліджень літописів вчені досить довірливо ставились до них. У літописах досить детально, з художніми описами розповідались події княжих часів. Вказувались точні подробиці, подавались цитати дійових осіб літописів. Всі деталі вказували на очевидців подій. Самі літописні записи були поділені на роки, події подавались щорічними записами, правда з багатьма пропусками. В уяві поставали середньовічні літописці, які служили при князях та детально фіксували події, що відбувались у ті часи.

Але була невелика проблема. Події деяких років були описані досить детально, але після них містились пропуски подій декількох років, деколи біля десятка років. А в деяких випадках події за певний рік описувались коротко декількома реченнями. Тому припущення про існування штатних князівських літописців, в чиї обов'язки входило записувати події тих часів, стало виглядати неправдоподібним. Як штатний літописець міг записати події цілого року одним реченням? А потім декілька років нічого не писати.

Повість временних літ

Наукове вивчення літописів розпочалось в кінці 18 ст. Тоді були вперше надруковані літописи, в яких розповідалось про найдавнішу історію Русі від її початків. Вчені, які досліджували найдавніші літописи, помітили, що в різних рукописах текст від початків Русі до 1110 року дивним чином виявляв велику подібність. Натомість, після 1110 року тексти рукописів починали суттєво відрізнятись. Тому було висунуте припущення, що колись існував найдавніший літопис, який містив розповіді про найдавніші події історії Русі. За припущенням, цей літопис закінчувався 1110 роком. 

В деяких рукописах після розповіді цього 1110 року містилась приписка, в якій стверджувалось про те, що цей літопис був написаний у 1116 році ігуменом Михайлівського монастиря Сильвестром у часи правління київського князя Володимира Мономаха. В інших літописах цієї приписки не було, проте в заголовку літопису стверджувалось, що літопис був написаний ченцем Києво-Печерського монастиря. В одному з літописів навіть було вказано ім’я цього ченця – Нестор. Цей літопис містив розповіді про історію Києво-Печерського монастиря від першої особи, що закінчувались 1110 роком. 

Таким чином підтверджувалось припущення, що колись літопис закінчувався 1110 роком, проте різнились дані стосовно авторства. Одна група рукописів стверджувала, що його написав чернець Печерського монастиря, інша група рукописів містила підпис ігумена Сильвестра. Відповідно, вчені висунули інше припущення про те, що колись існували дві редакції цього літопису. Перша редакція була написана у 1110 році ченцем Нестором, інша – у 1116 році ігуменом Сильвестром. Так виникла гіпотеза про дві редакції найдавнішого літопису.

Руські літописи

Врешті решт, залишимо питання про походження біблійних книг. У світі достатньо вчених та дослідників, які вивчають це питання. А як на рахунок нашої власної історії, української? Що ми знаємо про писемні джерела, на підставі яких ми відтворюємо свою історію та вивчаємо її в школах, університетах, знімаємо блоги та відео на YouTube?

Мова піде про руські літописи, на підставі яких реконструйована наша історія від часів Русі до козацької доби. Що ми знаємо про них? Коли вони написані, ким і де? 

Руські літописи являють собою величезний масив стародавніх рукописів, що написані церковно-слов’янською мовою на пергаменті та папері та описують події часів Русі. Основна маса літописів збереглась у вигляді рукописів, які за допомогою водяних знаків датуються 15-16 ст. Збереглись також декілька рукописів 14 ст., а також величезна маса більш пізніх рукописів, датованих 17-18 ст. 

Нижче наведена таблиця, в якій представлені лише найдавніші рукописи, що датуються 14-16 ст. 

Походження П’ятикнижжя. Частина 4. Імена

Одним з найвагоміших аргументів стосовно дати та місця створення текстів П’ятикнижжя є матеріальні свідчення про знайомство жителів первного регіону з текстами самого П’ятикнижжя. До таких аргументів можна віднести свідчення про популярність біблійних імен серед населення на підставі археологічних та писемних джерел.

З часів існування царств Юдеї та Ізраїлю збереглись частини кераміки з написами, що часто містили тогочасні імена. Серед них було немало теофорних імен, утворених за допомогою частки -яху, що свідчить про популярність культу Ягве у той час. Проте, серед них не зустрічаються імена, які є популярними іменами П’ятикнижжя: імен патріархів, пророків, жерців і т.п.

Аналогічну картину ми бачимо в папірусах з Елефантини. Там також зустрічаються теофорні імена, але немає біблійних. Така ситуація свідчить, що у ті часи біблійні історії, зокрема П’ятикнижжя, ще не набули популярності, або не існували взагалі.

Якщо поглянути на середньовічну єврейську общину, на імена її членів, то серед них значну (навіть переважну) частку становили біблійні імена. Така ситуація зберігається і зараз. Біблійні книги є відомими, їх персонажі популярними, відповідно, люди називають своїх дітей іменами відомих біблійних персонажів.

Датування найдавнішої версії книги Второзаконня

Юха Паккала, Відділ біблійних досліджень, Університет Гельсінкі, 2009.

Вступ

Є декілька причин вважати, що найдавніша редакція книги Второзаконня, по суті, походить з часів після 586 року до н.е. (часу падіння Юдейського царства від рук вавилонян). Особливо це стосується найдавнішого тексту Втор 12, що прийнято вважати ядром прото-Второзаконня (найдавнішої версії книги), який міг бути написаний тільки в ситуації, коли вже не було храму, держави та монарха. Та й інші частини прото-Второзаконня, наскільки його можна відновити зараз, також виявляють ознаки пізнього походження.

Походження П’ятикнижжя. Частина 3. Календар

Ця публікація є спробою аналізу календарних систем, які використовувались в Ізраїлі в давні історичні періоди, та порівняння їх з тими календарями, які приховані у біблійних текстах. Співпадіння календарів може надати можливість з високою долею ймовірності виявити ті періоди, протягом яких створювались біблійні розповіді.

Примітка. У цій статті небесні тіла Сонце та Місяць пишуться з великої літери, а календарний місяць – з малої.

Календар з Гезеру

Розвиток календаря

З давніх-давен первісною мірою часу було регулярне чергування дня і ночі. Через відсутність засобів штучного освітлення робочий день фактично збігався зі світлим денним часом. Відповідно, день розпочинався на світанку і тривав до заходу сонця, а доба – до початку наступного дня (наступного світанку).

Іншою мірою часу був рік. Так, як відбувається постійне чергування дня і ночі, так само й відбувається постійне чергування пір року. На ранньому етапі розвитку календаря початком року вважався час дозрівання певних сільськогосподарських культур, який кожного року припадав приблизно на один і той же час. Календарний рік тривав від періоду дозрівання певної культури до наступного такого періоду. У різних народів початком року вважалось дозрівання різних культур. В деяких народів для визначення початку року використовувались й інші періодичні події, такі як сезонні розливи річок, як у Єгипті.

Список вигнанців, що повернулись з Вавилонського полону (доповнений)

В другій главі книги Ездри знаходиться список людей, що згідно наказу перського царя Кіра повернулись з Вавилону в Юдею. В списку вказані керівники юдеїв, поділ людей на родоводи, поділ по місцях походження, поділ по професіях. Вказана загальна кількість вигнанців, кількість їх худоби та рабів. Після повернення в Юдею люди жертвують золото та срібло на відбудову храму та оселяються у своїх містах. А в наступній главі книги розповідається про початок процесу відбудови храму.

Текстуальні проблеми

Цей список, окрім книги Ездри, міститься також в книзі Неємії та в неканонічній Другій книзі Ездри. Причому, в Другій книзі Ездри стверджується, що ці вигнанці повернулись не в часи царя Кіра, а в часи царя Дарія. В цих трьох варіантах списку вигнанців містяться значні відмінності. В них різняться родоводи, числа в різноманітних групах, кількість пожертвуваних грошей, кількість худоби, переставлені місцями деякі групи людей. Всі ці невідповідності носять хаотичний характер. Лише частину з них можна пояснити помилками переписувачів. Тому неможливо визначити який саме список є первинним, а які є похідними від первинного списку. 

В списку вказана загальна кількість вигнанців, яка становить 42360 чоловік. Але в жодному зі списків в обох книгах Ездри та Неємії сумарна кількість різноманітних груп людей не перевищує 34000 чоловік. Таким чином в усіх трьох книгах переліки є неповними, загальна кількість перелічених вигнанців знаходиться в межах 30000 – 34000 чоловік. 

Час написання книг Ездри та Неємії

На сьогоднішній день в науковому світі стосовно часу написання книг Ездри та Неємії єдиної думки не існує. Якщо підсумувати різні точки зору, то найдавніші частини цих книг вчені датують 5 ст. до н.е., а найпізніші частини – 2 ст. до н.е. 

В цій публікації я хочу навести аргументи на користь того, що навіть найдавніші частини книг написані не раніше 2 ст. до н.е., а найпізніші частини додавались уже в перші століття нашої ери. Відповідно, розповіді книг були написані через 400-500 років після описуваних подій.

Аргументи стосовно пізнього часу написання книг такі:

1. Використання македонського календаря.

В книзі Неємії використовується хронологія, яка свідчить про те, що автори цієї книги використовували календар, в якому новий рік розпочинався восени. Такий календар використовувався в Македонській імперії. Після завоювання Олександром Македонським Близького Сходу в 332 році до н.е. цей календар став поширюватись в Азію.  Його використовували імперії як Птоломеїв, так і Селевкідів.  До цього часу (у вавилонський та перський періоди) в Палестині використовувався календар, в якому новий рік розпочинався навесні.

Походження П’ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим

Згадані мною в першій частині гіпотези про походження перших п’яти книг Біблії мають одну спільну особливість. Всі ці гіпотези припускають, що основні частини П’ятикнижжя були написані в Єрусалимі. Вчені розходяться тільки в періоді та обставинах написання. Проте в самому П’ятикнижжі немає жодного (!) згадування Єрусалиму. І це є досить дивним. Події книг розвиваються в інших містах та областях Палестини. Автори біблійних історій розповідають про походження різних культових місць, історію певних населених пунктів, походження деяких географічних назв. Проте жодним словом не згадують Єрусалим. Якщо історії П’ятикнижжя написані в Єрусалимі, то їх автори мали б проявляти інтерес до історії Єрусалиму. І цей інтерес мав би якось проявитись в біблійних історіях про патріархів чи про завоювання Ханаану. Але нічого подібного ми не спостерігаємо. Автори П’ятикнижжя вперто ігнорують Єрусалим і ні разу його не згадують.

Даний факт турбував багатьох біблійних коментаторів. І вони пропонували свої вирішення цієї проблеми. Я приверну увагу до деяких з них.

Розкопки Кумрану 1993-2004. Попередній звіт. Підсумок

У цьому звіті ізраїльські археологи розвінчують різноманітні міфи стосовно історії Кумрану та походження сувоїв Мертвого моря. Після прочитання звіту ще раз переконуєшся, що різноманітні гіпотези, не підтверджені археологічними даними, є, по суті, повітряними замками, які легко виникають і так же легко руйнуються.

Про Кумран написано багато, запропоновані нескінченні теорії, деякі з них отримали статус фактів, на яких будувались археологічні дослідження останніх п'ятдесяти років. Тут ми хочемо чітко розділити різні гіпотези про це поселення та археологічні дані, які ми отримали в наших розкопках.

Перше поселення в Кумрані було створене в епоху заліза. Коли в період Хасмонеїв це місце знову було заселене, воно було побудоване на тому ж самому місці. Цей факт сам по собі, а також аналіз рельєфу і водного режиму місцевості, надає чіткі свідчення того, що це було оптимальним (і, мабуть, єдиним) місцем на верхньому плато глиняної тераси поряд з крутим обривом, на якому поселення не буде зметене в результаті повеней і зможе зібрати проточну воду і гончарну глину. Твердження, що це місце було обране через свою відокремленість з метою створення першого єврейського монастиря чи общинного центру юдейської пустельної секти, є необґрунтованим.

Походження П’ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези

Канонічна версія

Протягом багатьох століть вважається, що перші п’ять книг Старого Заповіту написав пророк Мойсей. Хоча лише одна з них (п’ята книга Повторення закону) написана від першої особи. Ймовірно, канонічне твердження про Мойсеєве авторство всіх 5 книг розвивалось поступово. Спочатку воно стосувалось книги "Повторення закону", а від неї перенеслось на всі п’ять книг, не зважаючи на те, що перші 4 книги написані від третьої особи і в них немає жодного твердження, що їх написав саме Мойсей.

Сьогодні гіпотеза про Мойсеєве авторство всього П’ятикнижжя підтримується віруючими, богословами та тими, для кого Біблія є не просто книгою, а прямим словом Бога.

Наукові гіпотези

Біблійні коментатори вже з часів Середньовіччя піддавали критиці Мойсеєве авторство П’ятикнижжя. Вони помітили в книгах численні проблемні місця, які свідчили про те, що:

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним однією людиною, тому що містить надто багато суперечностей, подвійних історій та використовує різну фразеологію;

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним у пустелі. Воно мало б бути написане вже у Палестині, де ізраїльтяни проживали протягом якогось часу;

-          П’ятикнижжя не могло бути написано в часи Мойсея, тому що містить натяки на те, що від часів Мойсея до часів написання книг пройшло дуже багато часу.

Детальний опис розвитку критики Мойсеєвого авторства книг знаходиться тут.

Внаслідок цього біблійні вчені, що займались дослідженням П’ятикнижжя, почали висувати інші гіпотези його походження. Спочатку ці гіпотези були дуже обережними. Дослідники стверджували, що Мойсей написав лише частину П’ятикнижжя, а решту дописували інші редактори. В кінці кінців, біблійні вчені відкинули авторство Мойсея і почали висувати повністю альтернативні гіпотези.

Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня

Стефан Шорх, університет Мартіна Лютера

З 1953 року, коли був опублікований знаменитий нарис Альбрехта Aльта "Батьківщина Второзаконня", питання про історичне походження книги Второзаконня стало важливою темою у дослідженні Єврейської Біблії. Особливо наголошуючи на концептуальні паралелі між Второзаконням і книгою пророка Осії, Альт стверджував, що Второзаконня було створене не в Юдеї чи Єрусалимі, а в північному Ізраїлі. Хоча це припущення підтримали визначні фахівці з книги Второзаконня, сьогодні теорія Альта є далекою від загальноприйнятої вченими з Старого Заповіту. Однією з основних причин такої ситуації, здається, є одне слабке місце: дослідження Альта не пропонує пояснення того, як ідея централізації культу, що так яскраво виражена в книзі Второзаконня (особливо в главах 12, 14 і 16), підходить до географічної ситуації Ізраїлю. Тому ця проблема здається вартою розгляду і буде в центрі уваги даної статті.

Лист до царя Артаксеркса

Згідно четвертої глави Книги Ездри лідер юдеїв Зоровавель відмовився від допомоги самарян у відбудові Єрусалимського храму. Образившись, самаряни почали заважати юдеям у відбудові храму і підкупляти царських чиновників для того, щоб зупинити будівництво храму. Пізніше вони написали лист до перського царя Артаксеркса з доносом на юдеїв. В ньому самаряни попереджували царя, що у випадку завершення відбудови храму та міста Єрусалиму юдеї піднімуть повстання та перестануть сплачувати данину. На підтвердження своїх слів відправники листа просили царя пошукати в царському архіві старовинні документи, з яких він може переконатись у бунтівному характері юдеїв. Отримавши та прочитавши листа цар Артаксеркс підняв старі документи та переконався, що відправники листа мають рацію. У відповідь Артаксеркс видав наказ із забороною відбудовувати Єрусалим та його храм. В результаті будівництво храму було зупинене весь час правління Артаксеркса аж до правління наступного перського царя Дарія. Таку сюжетну лінію змальовує нам четверта глава Книги Ездри.

Раскопанная Библия. Новая точка зрения археологии на древний Израиль и происхождение его священных текстов

Содержание

Пролог: Во времена царя Иосии

Введение: Археология и Библия

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

Библия как история?

1. В поисках патриархов

2. А был ли Исход?

3. Завоевание Ханаана

4. Кем были древние израильтяне?

5. Воспоминания о Золотом Веке?

ЧАСТЬ ВТОРАЯ

Возвышение и падение древнего Израиля

6. Одно государство, одна нация, один народ? (ок. 930–720 гг. до н.э.)

7. Забытое первое царство Израиля (884–842 гг. до н.э.)

8. В тени империи (842–720 гг. до н.э.)

ЧАСТЬ ТРЕТЬЯ

Иудея и создание библейской истории

9. Преобразование Иудеи (ок. 930–705 гг. до н.э.)

10. Между войной и выживанием (705–639 гг. до н.э.)

11. Большое реформирование (639–586 гг. до н.э.)

12. Изгнание и возвращение (586–440 гг. до н.э.)

Эпилог: Будущее библейского Израиля

Приложение 1. Теории об историчности эпохи патриархов

Приложение 2. В поисках Синая

Приложение 3. Альтернативные теории о завоевании израильтян

Приложение 4. Почему традиционная археология периода Давида и Соломона неверна

Приложение 5. Идентификация эры Манассии в археологических данных

Приложение 6. Сколь велико было царство Иосии?

Приложение 7. Границы провинции Йехуд

* Переклад окремих частин закінчено, формується єдиний файл.

Раскопанная Библия. Приложение 3

Альтернативные теории о завоевании израильтян

Мирное проникновение

В 1920-х и 1930-х годах, в то время как Олбрайт и его ученики становились все более убежденными, что они нашли археологическое свидетельство завоевания Иисуса Навина, немецкий библейский ученый по имени Альбрехт Альт разработал совершенно иную гипотезу. Альт, профессор Лейпцигского университета, был настроен весьма скептически относительно того, что книгу Иисуса Навина можно считать исторической. Как и многие его немецкие академические коллеги, он был убежденным сторонником критического подхода к Библии. Он был убежден, что библейский рассказ был составлен веков после того, как предполагаемые события имели место, и должны рассматриваться как героический национальный миф. Тем не менее, Альт не был готов к выводу, что историческое объяснение о происхождении израильтян было совершенно вне пределов досягаемости. Не смотря на то, что он не доверял повествованию в книге Иисуса Навина, он был готов принять возможность исторических реалий в конкурирующем источнике - в первой главе книги Судей. В ходе своего путешествия по Палестине в первые годы двадцатого века Альт увлекся образом жизни и расселения бедуинов в степных районах в Негеве и в Иудейской пустыне. И на основе своих знаний древних текстов и его обширных этнографических наблюдений жизни бедуинов, особенно их связи с сельскими общинами, он сформулировал совершенно новую теорию происхождения израильтян.

Раскопанная Библия. Глава 11

Большое реформирование (639-586 гг. до н.э)

Правление иудейского царя Иосии означало кульминацию истории израильской монархии — или, по крайней мере, так должно было казаться в то время. Для автора Девтерономической истории правление Иосии означало метафизический момент, едва ли менее важный, чем божественный завет с Авраамом, Исход из Египта или божественное обещание царю Давиду. Царь Иосия в Библии не просто кажется благородным преемником Моисея, Иисуса и Давида: сами очертания этих великих персонажей – в том виде в котором они появляются  в библейском повествовании – кажутся нарисованными с намеком на Иосию. Иосия – это идеал, который венчает всю историю Израиля. «Подобного ему не было царя прежде его, который обратился бы к Господу всем сердцем своим, и всею душею своею, и всеми силами своими, по всему закону Моисееву; и после него не восстал подобный ему» — сообщает 4 Царств 23:25 в восхвалении такого уровня, который не применяется по отношению ни к одному другому библейскому царю.

Иосия, прямой потомок царя Давида в шестнадцатом поколении, вступил на трон в возрасте восьми лет после свержения и убийства его отца в Иерусалиме. Мы очень мало знаем о ранних годах его жизни. Истории о его религиозном пробуждении в подростковом возрасте, рассказанные в 2 Хроник 34:3 – это почти наверняка биографическая идеализация, написанная пост-фактум. Но на протяжении 31-летнего правления над Иудейским царством Иосия был признан многими как величайшая надежда на национальное искупление, подлинный мессия, которому суждено восстановить павшую славу дома Израиля. Следуя — или соответствуя — основным принципам книги закона, чудесным образом «найденной» в Иерусалимском Храме, он предпринял кампанию по искоренению даже следов чужих или синкретических богослужений, включая древние высоты в провинции. Он и его пуританские войска не остановились даже на традиционной северной границе его царства, но продолжали путь на север до Вефиля, где ненавистный Иеровоам установил храм, соперничающий с Иерусалимским, и где (согласно пророчеству в 3 Царств 13:2) наследник Давида по имени Иосия когда-нибудь сожжет кости северного жреца-идолопоклонника.

Раскопанная Библия. Глава 12

Изгнание и возвращение (586 - ок. 440 гг. до н.э.)

Для того, чтобы понять всю историю древнего Израиля и создание библейской истории, мы не должны останавливаться ни на смерти Иосии, ни на разрушении Иерусалима и Храма, ни на падении династии Давида. Это ключевые моменты для исследования того, что случилось в Иудее за десятилетия, последовавшие за вавилонским вторжением, для обзора событий, происходивших в Вавилоне среди пленников, и для перечисления событий, имевших место в после-пленном Иерусалиме. В это время и в этом месте тексты Пятикнижия и Девтерономической истории подверглись обширным изменениям и добавлениям, достигнув того, что стало в значительной степени их окончательной формой. Тем временем в течение шестого и пятого веков до н.э. народ Израиля разработал новые обычаи социальной жизни и богослужения в Вавилоне и Иерусалиме, которые сформировали основы иудаизма Второго Храма и, соответственно, раннего христианства. Поэтому события и процессы, которые имели место на протяжении полутора веков после завоевания Иудейского царства (как мы можем воссоздать их из исторических источников и археологических данных) имели ключевое значение для понимания того, как появилась иудео-христианская традиция.