Наприклад, укладач найдавнішого Лаврентіївського рукопису в
кінці літопису помістив колофон, в якому описав час, коли він здійснив свою
роботу (1377 рік), а також деякі додаткові подробиці, використовуючи такі
висловлювання: «Почав писати книги ці …», «… а де я описався, чи
переписав, чи недописав, то шануйте, а не кляніть, бо книги старі …»
З колофону можна зрозуміти, що Лаврентій не просто книгу
переписував, а працював над декількома джерелами та об’єднав їх.
Серед складових частин літописних зводів можна виділити
такі основні групи:
1. Об’ємні
легендарні розповіді про події далекого минулого (заснування міст, походження перших
князів, хрещення Русі, заснування монастирів). Як можна помітити у літописах,
розповіді про початки Русі, перших князів, прийняття християнства у первинній
формі не були розділені на роки, а існували у вигляді окремої розповіді
художньо-історичного характеру. Прив’язка до певних років з’явилась пізніше. Вписані
роки часто розривають розповідь посередині речення. Окрім того, у різних зводах
поділ на роки відбувся по різному, внаслідок чого в різних рукописах роки подій
різняться.
2. Короткі
літописні повідомлення довжиною в одне речення із згадуванням певної події. Такі
короткі повідомлення наслідують європейські аннали, що були досить поширені в
середньовічній Європі.
3. Об’ємні
тексти релігійно-повчального характеру. До таких текстів можна віднести «Повчання
Володимира Мономаха», «Повчання Петра, митрополита всієї Русі, великому князю
Дмитрію» та подібні.
4. Релігійні
пасажі повчально-полемічного характеру, що належали укладачам чи переписувачам
літописів, в яких вони пояснювали закономірність певних подій божою волею, гріхами
і т.п. Ці пасажі зазвичай містять цитати з біблійних книг та роз’яснення самих
літописців.
5. Розгорнуті
оповіді про війни з кочовиками та між самими князями. Такі тексти, як правило,
містять детальні подробиці з використанням цитат та прямої мови головних
героїв. Літописці часто пояснюють мотиви вчинків князів, подають точні дати.
Саме ці тексти складають враження особистої присутності літописців як свідків
подій.
6. Різноманітні
переліки князів, митрополитів, єпископів, посадників та ін. Порівняння різних рукописів
показує, що такі переліки спочатку містились на початку літописних зводів.
Проте деколи переписувачі при створенні нового рукопису переміщували такі
переліки всередину літопису.
7. Законодавчі
збірники, які приписані київським князям чи візантійським імператорам. Такі
законодавчі збірники існували окремо як самостійний жанр середньовічної
літератури, але врешті були додані до деяких літописних зводів.
Зведення в один рукопис
різноманітних писемних матеріалів – це не подія, що була вчинене певним
укладачем у певний час в певному місці. Зведення матеріалів – це складовий
процес утворення більшості середньовічних книг. Цей процес відбувався постійно
на протязі всього періоду літературного розвитку літописних зводів.
Проте, прискіпливий текстологічний
аналіз текстів літописів свідчить про ще один процес, який відбувався на
завершальному етапі формування літописних текстів. Рукописи містять свідчення
про звіряння переписувачами двох літописних примірників із схожим текстом. У
тих місцях, де текст містив відмінності (різночитання), переписувачі об’єднували
ці відмінності, утворюючи гібридний текст з дублюваннями.
Наприклад, у заголовку
Лаврентіївського рукопису вказано:
«Це повісті временних літ, звідки
єсть пішла Руська земля, хто в Києві почав спершу княжити, і звідки
Руська земля стала єсть».
Можна помітити, що два вирази
цього заголовку «звідки єсть пішла Руська земля» і «звідки Руська
земля стала єсть» є синонімічними. Ці вирази дублюють один одного.
Ймовірно, заголовок цього рукопису утворений в результаті об’єднання двох
заголовків, які містились на двох інших рукописах і були дуже схожими.
Один з цих заголовків виглядав
так: «Це повісті временних літ, звідки єсть пішла Руська земля, хто в ній
почав спершу княжити».
Інший заголовок виглядав так:
«Це повісті временних літ, хто в Києві почав спершу княжити, і звідки Руська
земля стала єсть».
В результаті утворився гібридний
заголовок, який далі був перенесений в інші рукописи. Але в двох рукописах,
Радзивіллівському та Московсько-Академічному, збереглась форма заголовку без
дубляжу.
В розповідях літописів можна
неодноразово помітити дубляжі в описі певних подій. Герої літописів роблять
певні вчинки, а потім роблять їх знову, але по іншому. Такі дубляжі також
підтверджують припущення про об’єднання текстів різних рукописів. Практично всі
збережені літописні рукописи утворені шляхом об’єднання інших рукописів та
містять численні дубляжі.
Деякі дубляжі мають такий
характер. В одному місці коротко розповідається про якусь подію. В іншому місці
ця подія розписана детально. Дубляжі такого характеру свідчать про те, що
тексти на рукописах, що звірялись при утворенні нового об’єднаного рукопису,
суттєво відрізнялись. В деяких рукописах певні події розповідались коротко,
одним реченням. В інших – містили детальні описи.
Окрім того, в різних рукописах
могли бути відсутніми певні історії, в інших рукописах – інші події. Проте, при
об’єднанні текстів таких рукописів дублювань не виникало – утворювався розлогий
літературно-історичний текст з багатьма подіями та розповідями. І для кінцевого
читача цей кінцевий текст виглядав органічно, ніби написаний одним літописцем.
Як би там не було, але
кінцевий текст літописних рукописів, що збереглись до наших часів, утворився не
шляхом записування подій очевидцями, а шляхом механічного об’єднання
різноманітних писемних джерел. Цей процес тривав постійно, аж до утворення рукописів
у 14-15 ст.
Немає коментарів:
Дописати коментар