01.08.12

Розкопки Кумрану 1993-2004. Попередній звіт. Підсумок

У цьому звіті ізраїльські археологи розвінчують різноманітні міфи стосовно історії Кумрану та походження сувоїв Мертвого моря. Після прочитання звіту ще раз переконуєшся, що різноманітні гіпотези, не підтверджені археологічними даними, є, по суті, повітряними замками, які легко виникають і так же легко руйнуються.


Про Кумран написано багато, запропоновані нескінченні теорії, деякі з них отримали статус фактів, на яких будувались археологічні дослідження останніх п'ятдесяти років. Тут ми хочемо чітко розділити різні гіпотези про це поселення та археологічні дані, які ми отримали в наших розкопках.

Перше поселення в Кумрані було створене в епоху заліза. Коли в період Хасмонеїв це місце знову було заселене, воно було побудоване на тому ж самому місці. Цей факт сам по собі, а також аналіз рельєфу і водного режиму місцевості, надає чіткі свідчення того, що це було оптимальним (і, мабуть, єдиним) місцем на верхньому плато глиняної тераси поряд з крутим обривом, на якому поселення не буде зметене в результаті повеней і зможе зібрати проточну воду і гончарну глину. Твердження, що це місце було обране через свою відокремленість з метою створення першого єврейського монастиря чи общинного центру юдейської пустельної секти, є необґрунтованим.

В Кумрані сходились дві важливі допоміжні дороги з Єрусалиму, одна спускалась по руслу струмка Ога і простягалась далі на південь уздовж обриву, а інша спускалась з долини Гірканія. Отже, Кумран зовсім не був ізольованим, хоча він, звичайно, не був розташований на головному перехресті.

Відновлення Кумрану на початку періоду Хасмонеїв (початок першого століття до н.е.) під час правління Александра Янная є твердим археологічним фактом, який підтверджений як керамічними, так і нумізматичними знахідками. Планування будівель, метод будівництва, численні басейни і величезні зусилля, витрачені на все це, вказують на те, що Кумран був офіційним проектом державного будівництва, дивовижно подібним на два інші місця на березі Мертвого моря: доки Руйм-ель-Бахр і Хірбет Мезін. Кумран був частиною військової присутності Хасмонеїв вздовж Йорданської долини і Мертвого моря. Обсяг і якість будівництва не відповідає ні приватному будівельному проекту юдейської пустельної секти, ні заміському маєтку чи сільськогосподарському поселенню. Кумран був передовим командним пунктом для укріплень і доків Мертвого моря із завданням контролювати прибережний рух і підтримувати зв'язок з головним штабом в Гірканії.

Археологічні дані спростовують обидві запропоновані теорії про первісну мету головної будівлі: монастир або центр общини, заснований ще на початку періоду Хасмонеїв, або заміський маєток чи сільськогосподарське поселення. В Кумрані неможливо виростити жодної сільськогосподарської культури, окрім фінікових пальм біля узбережжя Мертвого моря. Тому заміський маєток або сільськогосподарське поселення були б побудовані поряд з водними джерелами та очеретом біля берега, як в Ейн-Фесха, а не на глиняній терасі. Між Кумраном і Ейн-Фесхою не існувало ніякого зв'язку, і в жодному з них не проживали члени юдейської пустельної секти.

Планування, архітектура та будівельна техніка головної будівлі в Кумрані є виразно елліністичними. Після римського завоювання поселення більше не використовувалось у військових цілях, а стан головної будівлі погіршився. Не існує ніяких доказів того, що за часів Ірода чи пізніше в будівлю вносились якісь істотні зміни. Єдиним відчутним поліпшенням, здійсненим після римського завоювання, було розширення системи водопостачання, яке призвело до різкої зміни методів збору води і до значного збільшення ємності басейнів. Але нові басейни були побудовані за рахунок житлової площі поселення, так що малоймовірно, що збільшення подачі води супроводжувалось збільшенням чисельності населення. У першому столітті нашої ери поселення зазнало значної занедбаності і було перетворене на центр гончарного виробництва, знову ж таки всупереч гіпотезі, що тоді воно було населене зростаючою кількістю членів секти (що в кінцевому підсумку нібито досягала 250 мешканців).

Інша теорія, яка отримала серед учених широке визнання і сприяла у створенні переконання, що Кумран був релігійним місцем (центром общини чи монастирем), полягала в тому, що ступінчасті басейни були ритуальними ваннами. Згідно цієї позиції, ці басейни були потрібні сотням членів секти, для яких ритуальне обмивання було важливим елементом їхньої віри. Після перевірки гіпотеза про те, що кожен з басейнів був ритуальною ванною, виявилась прикрою помилкою, позбавленою будь-якої наукової або галахічної придатності. За єврейським законом більшість з басейнів були непридатні для використання в якості ритуальних ванн, тому що вода в них вважалася б "начерпаною водою". Все поселення містило, можливо, дві ритуальні ванни, і навіть це не є безперечним фактом. Призначенням басейнів було збирання дощової води і гончарної глини для гончарного виробництва.

Ще одна гіпотеза, яка виявилась необґрунтованою, полягала в тому, що в Кумрані приносились в жертву тварини. Насправді, всі кістки тварин, що були проаналізовані, були зварені, а не спалені в якості жертвоприношень. Теорія про те, що члени секти їли загальні трапези, і що це було пов'язано з похованням кісток тварин усередині поселення, також позбавлена ​​будь-якої фактичної основи. Кістки тварин були поховані для того, щоб уникнути приваблення голодних тварин, особливо хижаків з навколишньої пустелі.

З якоїсь причини, знову ж таки без наукових підстав, кладовище та польові могили були прийняті вченими як такі, що представляють собою унікальний спосіб поховання, що використовувався тільки юдейською пустельної сектою. Насправді, цей метод поховання був в цілому характерним для періоду Другого Храму, а в Кумрані був практично єдиним. Місцевість на сході від поселення, обрана для кладовища, була захищена від повеней і оптимально підходила для свого призначення. Кладовище, можливо, вже було у використанні в залізному віці, а на початку періоду Хасмонеїв, ймовірно, використовувалось для впорядкованого масового поховання, можливо, після битви, що відбулась десь недалеко.

Ще одна необґрунтована гіпотеза стосується кількості членів секти, що жили в поселенні. Ця кількість, в залежності від розрахунків кожного вченого, складала від 200 до 250 мешканців. Насправді, в Кумрані у кращому випадку вміщалось від 20 до 30 осіб. Безсумнівно, не було виявлено ніяких свідчень (такі як печі та кухонні приладдя), які могли б вказати, що тут два рази на день харчувались 250 чоловік протягом 170 років. Не існує ніяких доказів того, що члени секти жили в печерах на крутому обриві (разом з хижаками, чиїми лігвами були печери) або поруч з обривом в наметах (які були б змиті повенями). Навіщо їм іти так далеко, якщо плато, на якому розташоване поселення, може легко розмістити 250 осіб?

З усіх теорій про це поселення, лише одна підтримана незаперечними доказами: процвітаюче, багаторічне гончарне виробництво. Деякі вчені (але не Роланд де Во) пояснювали наявність гончарної майстерні свого роду трудотерапією для пом'якшення нудьги життя в першому єврейському монастирі. Інші стверджували, що члени секти виготовляли свої власні гончарні вироби через своє суворе дотримання законів ритуальної чистоти. Зайве говорити, що обидва твердження є абсолютно безпідставними.

Кумран володів великим, високо розвиненим центром гончарного виробництва. Уже в період Хасмонеїв жителі поселення відкрили потенційну вартість гончарної глини, що попадала в поселення разом з спрямованим стоком дощової води. Роланд де Во вважав, що гончарне виробництво в Кумрані почалось в Пласті IА. Велика кількість цілих посудин та їх різноманітність, широке використання цілих посудин для поховання кісток тварин, а також величезна кількість відходів виробництва в самому поселенні – все це свідчить про існування центру гончарного виробництва, чия сировина надходила разом з дощовою водою. Три тонни глини, знайдені у розкопаних басейнах, зокрема, у басейні L-71, забезпечують безсумнівний доказ цього. Ми оцінюємо загальну кількість глини в басейнах Кумрану орієнтовно у шість - сім тонн, достатніх для виробництва десятків тисяч глиняних посудин з достатнім залишком сировини, яку можна було б експортувати в інші райони. Цілком можливо, що на додаток до цієї широкої галузі, жителі поселення на березі Мертвого моря також займались вирощуванням фініків для виробництва фінікового меду або упаковували сушені фініки в глиняних посудинах того типу, який був помилково названий "посудинами для сувоїв". У будь-якому випадку, основним видом діяльності в поселенні було виробництво глиняного посуду. Ми вважаємо, що цей факт погано узгоджується з визначенням Кумрану як общинного центру для юдейської пустельної секти.

Ми повністю усвідомлюємо те, що читачам може бути нелегко прийняти наші висновки. Звичайно, нам було нелегко висловити їх вголос, не кажучи вже про викладення їх у письмовому вигляді. Але після десяти років розкопок ці висновки є неминучими. З самого початку ми вирішили не втягуватись у питання сувоїв та ессеїв, а лише проаналізувати археологічні знахідки з точки зору польових археологів. Проте, оскільки ми прийшли до висновку, що Кумран був центром гончарного виробництва, а не общинним центром чи монастирем, як вважають більшість учених, ми вважаємо, що справедливо запитати себе, яким чином сувої опинилися в печерах, і чи існував хоч якийсь зв'язок між поселенням і сувоями.

До початку розкопок такий зв'язок допускався. Окрім того, насправді це місце було розкопане з метою виявлення швидкого пояснення походження сувоїв, які почали знаходити в печерах на північ від Кумрану. Але не було доведено жодного зв'язку між поселенням і сувоями, навіть після тривалих розкопок Роланда де Во. Однак, несподівано, віра в такий зв'язок настільки міцно укріпилась, що він став нібито доведеним фактом. Таким чином, зв'язок між Кумраном, печерами і сувоями є гіпотезою, позбавленою будь-якої фактичної археологічної основи, хоча вона дуже зручна для всіх зацікавлених сторін, як істориків, так і археологів. Той, хто розриває зв'язок між поселенням, общиною ессеїв у ньому і сувоями, знайденими в печерах, також неминуче підриває всі попередні уявлення про природу і походження сувоїв. Наукові кола з вивчення Кумрану ще не готові до такої революції, навіть після 50 років досліджень. Теорія, що об’єднує поселення Кумран і сувої, протрималась так довго лише завдяки тому, що вона є дуже зручною.

Звернемося тепер до зовсім інше питання, яке, на жаль, ігнорується практично всіма дослідниками періоду Другого Храму: втеча людей з Юдеї і землі Веніаміна під час Великого повстання 66 року з метою врятуватись від римської армії. Незважаючи на всі наші знання про облогу фортеці Масада і про райони, де спалахнуло повстання Бар-Кохби, до цього часу ніхто не задав питання, як юдеї опинилися в тих місцях, де раніше вони не проживали.

В будь-якій війні окремі люди чи групи можуть прийняти рішення врятувати своє життя, життя своєї сім'ї та своє майно. Взявши з собою своє найцінніше рухоме майно (гроші, документи, книги і таке інше), вони тікали у віддалені місця, де сподівалися, що ворог не добереться до них. Пророк Єремія, пишучи після зруйнування Першого Храму, повідомив, що євреї тікали в Моав, Аммон, Едом, а також туди, що в елліністичний період стало відоме як Ідумея (а саме: на пагорби Хеврону і в північну частину пустелі Негев; Єр.  40:11-12).

Після кампанії Цестія Галла і Веспасіана єврейські села і міста були покинуті. Відбулась масова втеча, дехто втікав в Єрусалим, інші - на південь Юдеї: Ідумею,  Юдейську пустелю, Шефелу і південні береги Мертвого моря. Останні були незаселені або лише малонаселені та містили велику кількість доступних печер, де тисячі біженців могли б знайти притулок. Ті, хто залишився живим після Великого повстання, пізніше стали ядром, навколо якого розгорнулось повстання Бар-Кохби. А ті, хто залишився живим після другого повстання, потім заснували поселення і синагоги в південних пагорбах Хеврону, в Eн-Геді і в Шефелі. Якби в цих областях збереглися сувої, їх кількість, безсумнівно, десятикратно перевищила б кількість сувоїв, знайдених в печерах Кукмрану і в Масаді.

Як уже згадувалось, Кумран був розташований на стику двох доріг. Одна дорога спускалася в Кумран з крутого обриву на північ від струмка Нахал-Кумран вздовж доступного шляху, який, ймовірно, був побудований в період Першого Храму, а потім відремонтований в період Хасмонеїв. Ця дорога була з'єднана з багатьма дорогами і стежками з Єрусалиму і з численних єврейських поселень, що оточували її на півночі, сході та півдні. З долини Кедрон можна було б іти в долину Гірканії, а звідти спуститися в Кумран. Друга дорога була дорогою "солі і цукру", що спускалась в Кумран з півночі по дну крутого обриву. Багато печер уздовж шляху дозволяли втікаючому населенню протягом дня переховуватись, а вночі продовжувати свій шлях. Для того, щоб пройти далі на південь від Кумрану, необхідно було спуститися до берега Мертвого моря, деякий час іти пішки на південь, а потім відправитись в човні до Eн-Геді, Масади, на східне узбережжя Мертвого моря, або до південних пагорбів Хеврону. Тому не випадково, що сувої були сховані в кумранських печерах, так як вони знаходилися на шляху втікаючих біженців. Кумран був останнім місцем, де вони можуть сховати свої сувої перед спуском до узбережжя. Коли біженці втікають під час війни, то панує безлад  і, можливо, були біженці, які взяли сувої з собою в Ен-Геді, а звідти в фортецю Масада, але більшість перед спуском до берега Мертвого моря сховала б їх в кумранських печерах.

Насправді, в печерах Кумрану і в Ен-Геді свідчення про таких біженців були знайдені, але вони були невірно розтлумачені археологами. В руслах річок навколо Кумрану Броші та Ешель розкопали ряд природних печер, утворених паводковими водами, які, як вони помилково вважали, надали притулок членам секти ессеїв, для яких не знайшлося місця в поселенні. Більшість знахідок, виявлених в печерах, належали біженцям, які зупинилися в Кумрані, перш ніж продовжити свій шлях. Ніхто не міг проживати в цих печерах протягом тривалого періоду часу. Ті, хто зупинились там, зробили це тому, що у них не було іншого вибору. Протягом дня вони ховалися від римлян, а після настання темряви продовжували свій шлях.

В Ен-Геді Гіршфельдом була виявлена інша знахідка і, на наш погляд, також неправильно розтлумачена. Під час розкопок були виявлені деякі тимчасові житла, датовані другою половиною першого століття до початку другого століття нашої ери. Гіршфельд вважає, що в них жила група ессеїв. Однак, ми вважаємо, що вони були побудовані біженцями, які втекли від римлян. Багато інших знахідок, які можна віднести до цих біженців, були знайдені в численних дослідженнях вздовж русел річок Юдейської пустелі.

У нас немає можливості дізнатися, як довго біженці продовжували рухатись через Кумран. Ми також не знаємо, чи в той час поселення вже було покинуте, чи воно було спалене пізніше. У всякому разі, біженці знайшли тут місце, повне глиняного посуду, в тому числі циліндричних посудин того типу, який був помилково названий "посудинами для сувоїв", які, як ми вважаємо, спочатку використовувались для зберігання свіжих і сушених фініків, а також фінікового меду. Ми вважаємо, що біженці взяли деякі з цих посудин і сховали всередині них свої сувої. Повна відсутність порядку в тому, як сувої були сховані в різних печерах (деякі з них розташовані більш ніж за кілометр від поселення), показує, що переховування сувоїв було не спланованим заходом, здійсненим членами секти, а швидше випадковим, поспішним актом, ймовірно, здійсненим у нічний час. Тільки хтось дуже відчайдушний, тікаючий біженець, ховав би сувої в лігві хижаків. Якби сувої ховали 200–250 членів кумранської секти, вони б, звичайно, зробили це більш організовано і, ймовірно, знайшли б кращу схованку всередині поселення.

Коротше кажучи, сувої, знайдені в печерах Кумрану, не були розміщені там організованою общиною з декількох сотень осіб, а скоріше біженцями, ймовірно, вночі, без будь-якого планування, за винятком наміру колись повернутися й забрати сувої.

Серед сувоїв, знайдених в Кумрані і Масада, були як сектантські, так і несектантські тексти. Очевидно, що ці тексти не походили з офіційних бібліотек Єрусалиму чи храму, що перебували під контролем жерців. Швидше за все, вони походили з сектантських бібліотек, а також з бібліотек єврейських міст за межами Єрусалиму.

Ще однин доказ того, що кумранські сувої походили в різних регіонів, полягає у великій кількості біблійних сувоїв, знайдених серед кумранських, приблизно половина. Додаткова підтримка полягає у великій кількості копій цих біблійних текстів: близько 20 копій книги Буття, 16 копій книги Вихід, 27 копій Второзаконня, 36 копій Псалмів, 21 копія книги Ісаї і т.д. Навіщо кумранській сектантській бібліотеці так багато копії біблійних текстів? Чи може сувої, як вже було сказано, були принесені з інших районів?

Крім того, радіо-вуглецевий аналіз датував сувої з третього століття до н.е. до приблизно 70 року н.е. Кумранські сувої текстуально багатогранні: вони розрізняються за письмовою формою, орфографією, мовою і змістом. Деякі з них схожі на самарянську версію Тори, інші – на переклад Септуаґінти, а треті (особливо пізні тексти) – на масоретську версію.

Біблійні сувої з Кумрану не є сектантськими. Вони відображають стан і традиції біблійного тексту у всій Землі Ізраїлю. Чи можемо ми сказати те ж про сектантські сувої, знайдені в Кумрані? Це були сектантські тексти, але не всі з них були обов'язково написані ессеями. І, звичайно, не ессеями, проживаючими в Кумрані, а тими, що проживали (як зазначив Йосиф Флавій) в кожному місті й селі Юдеї (Юдейська війна II, 124). Ми підемо ще далі і запитаємо, чи можуть кумранські сектантські тексти насправді представляти собою не тільки ессеїв, а всі секти і течії, присутні в юдаїзмі в кінці періоду Другого Храму.

Ми вважаємо, що кожна община самостійно вирішувала, що робити з своїми священними книгами. Йосип Флавій стверджує, що ессеї були представлені в кожному місті. В цьому контексті слід згадати ще один важливий факт, який виявили недавні розкопки і який вчені зазвичай ігнорували: кожне село і місто, що збереглось до кінця періоду Другого Храму, містило синагогу. Ці синагоги служили в основному для читання Тори і для вивчення заповідей. Цілком можливо, що деякі з несектантських текстів виникли в багатьох синагогах, що існували в околицях Єрусалиму до зруйнування Храму, а потім були вивезені, як описано вище, в кінцевому підсумку опинившись в кумранських печерах.

Наукова література про Кумран містить декілька наукових фактів, підтриманих археологічними знахідками, та дуже багато домислів. Археологічні дані зазвичай можна трактувати різними способами. Тут ми спробували трактувати їх таким чином, який на нашу думку більш підходить тому, що ми знаємо про життя в період Другого Храму. В ході цього процесу ми збили поселення з необґрунтованих висот, до яких воно було підняте різними вченими для того, щоб служити їх науковим інтересам, і твердо помістили його на трохи грішну землю періоду Другого Храму і зруйнування Єрусалиму.

Ісаак Маген і Ювал Пелег, Єрусалим 2007

Немає коментарів:

Дописати коментар