Критичний текстологічний аналіз руських літописів. Попередні висновки.

 

Опис проблеми

Навіщо досліджувати історію Русі? Адже і так майже все відомо. Сучасна історична наука створила величезний масив історичного матеріалу, який дає відповіді на найбільш поширені питання давньоруської історії. Історикам відомо, хто і коли княжив, чим відзначився, які нащадки були у тієї чи іншої історичної особи. Навіщо ворушити давнє минуле, якщо практично все вже досліджено? Стосовно кожного питання вже дані відповіді – бери і читай.

Проте, насправді це ілюзія. Сучасні історичні знання побудовані на інформації, що має літературну основу або є відвертою вигадкою.

Основні джерела інформації про історію Русі можна умовно розділити на такі групи:

Календарна система літописців

 

Опис проблеми

При дослідженні літописів вчені помітили, що величезна кількість подій у різних літописах датована різними роками, переважно з відхиленням в 1-2 роки. Намагаючись вирішити дану проблему вчені пропонували різні гіпотези, які могли б пояснити такі відмінності. Однією з них є гіпотеза про те, що літописці використовували різні календарні системи.

Літописці датували події календарними роками, що відраховувались від дати створення світу. Така календарна система використовувалась багатьма православними церквами. Оскільки Київська митрополія відносилась до Константинопольського патріархату, то вчені передбачали, що руські літописці мали б використовувати візантійський календар. Проте, була одна суттєва відмінність. У візантійському календарі світ був створений 1 вересня 5509 року до н.е. Тому в цьому календарі новий рік починався 1 вересня, а закінчувався 31 серпня.

Пізні літописи, що датуються 16 ст. та пізніше, дійсно використовують календар, що співпадає з візантійським. У цих літописах співпадає кількість років від створення світу та новий рік розпочинається у вересні. Натомість, всі найдавніші літописи починають новий рік навесні, у березні, а закінчують у лютому. Такий же початок календарного року можна помітити і в польських джерелах. Початок року у березні був характерним для юліанського календаря, що проявилось у назвах його місяців, які рахувались від березня. 

Фактично, календар найдавніших літописів походить від юліанського з однією відмінністю - він веде підрахунок років від створення світу, як і візантійський. Проте календарний рік руських літописів з початком року у березні мав би відрізнятись від візантійського календаря (в якому початок календарного року припадає на 1 вересня) на півроку. При цьому було не зрозуміло, як саме він відрізнявся? Він міг випереджати візантійський рік на півроку, а міг і відставати на цей же час.

Що являють собою літописні рукописи?

Літописні рукописи, що збереглись до наших днів, у науковому світі прийнято називати літописними зводами. І в цій назві криється їх суть – це різноманітний писемний матеріал історичного, легендарного та релігійного характеру, зведений літописцями в одну книгу.

Наприклад, укладач найдавнішого Лаврентіївського рукопису в кінці літопису помістив колофон, в якому описав час, коли він здійснив свою роботу (1377 рік), а також деякі додаткові подробиці, використовуючи такі висловлювання: «Почав писати книги ці …», «… а де я описався, чи переписав, чи недописав, то шануйте, а не кляніть, бо книги старі …»

З колофону можна зрозуміти, що Лаврентій не просто книгу переписував, а працював над декількома писемними джерелами та об’єднав їх в один рукопис.

Серед складових частин літописних зводів можна виділити такі основні групи:

Хто писав літописи?

Від початку досліджень літописів вчені досить довірливо ставились до них. У літописах досить детально, з художніми описами розповідались події княжих часів. Вказувались точні подробиці, подавались цитати дійових осіб літописів. Всі деталі вказували на очевидців подій. Самі літописні записи були поділені на роки, події подавались щорічними записами, правда з багатьма пропусками. В уяві поставали середньовічні літописці, які служили при князях та детально фіксували події, що відбувались у ті часи.

Але була невелика проблема. Події деяких років були описані досить детально, але після них містились пропуски подій декількох років, деколи біля десятка років. А в деяких випадках події за певний рік описувались коротко декількома реченнями. Тому припущення про існування штатних князівських літописців, в чиї обов'язки входило записувати події тих часів, стало виглядати неправдоподібним. Як штатний літописець міг записати події цілого року одним реченням? А потім декілька років нічого не писати.

Повість временних літ

Наукове вивчення літописів розпочалось в кінці 18 ст. Тоді були вперше надруковані літописи, в яких розповідалось про найдавнішу історію Русі від її початків. Вчені, які досліджували найдавніші літописи, помітили, що в різних рукописах текст від початків Русі до 1110 року дивним чином виявляв велику подібність. Натомість, після 1110 року тексти рукописів починали суттєво відрізнятись. Тому було висунуте припущення, що колись існував найдавніший літопис, який містив розповіді про найдавніші події історії Русі. За припущенням, цей літопис закінчувався 1110 роком. 

В деяких рукописах після розповіді цього 1110 року містилась приписка, в якій стверджувалось про те, що цей літопис був написаний у 1116 році ігуменом Михайлівського монастиря Сильвестром у часи правління київського князя Володимира Мономаха. В інших літописах цієї приписки не було, проте в заголовку літопису стверджувалось, що літопис був написаний ченцем Києво-Печерського монастиря. В одному з літописів навіть було вказано ім’я цього ченця – Нестор. Цей літопис містив розповіді про історію Києво-Печерського монастиря від першої особи, що закінчувались 1110 роком. 

Таким чином підтверджувалось припущення, що колись літопис закінчувався 1110 роком, проте різнились дані стосовно авторства. Одна група рукописів стверджувала, що його написав чернець Печерського монастиря, інша група рукописів містила підпис ігумена Сильвестра. Відповідно, вчені висунули інше припущення про те, що колись існували дві редакції цього літопису. Перша редакція була написана у 1110 році ченцем Нестором, інша – у 1116 році ігуменом Сильвестром. Так виникла гіпотеза про дві редакції найдавнішого літопису.

Руські літописи

Врешті решт, залишимо питання про походження біблійних книг. У світі достатньо вчених та дослідників, які вивчають це питання. А як на рахунок нашої власної історії, української? Що ми знаємо про писемні джерела, на підставі яких ми відтворюємо свою історію та вивчаємо її в школах, університетах, знімаємо блоги та відео на YouTube?

Мова піде про руські літописи, на підставі яких реконструйована наша історія від часів Русі до козацької доби. Що ми знаємо про них? Коли вони написані, ким і де? 

Руські літописи являють собою величезний масив стародавніх рукописів, що написані церковно-слов’янською мовою на пергаменті та папері та описують події часів Русі. Основна маса літописів збереглась у вигляді рукописів, які за допомогою водяних знаків датуються 15-16 ст. Збереглись також декілька рукописів 14 ст., а також величезна маса більш пізніх рукописів, датованих 17-18 ст. 

Нижче наведена таблиця, в якій представлені лише найдавніші рукописи, що датуються 14-16 ст. 

Походження П’ятикнижжя. Частина 4. Імена

Одним з найвагоміших аргументів стосовно дати та місця створення текстів П’ятикнижжя є матеріальні свідчення про знайомство жителів первного регіону з текстами самого П’ятикнижжя. До таких аргументів можна віднести свідчення про популярність біблійних імен серед населення на підставі археологічних та писемних джерел.

З часів існування царств Юдеї та Ізраїлю збереглись частини кераміки з написами, що часто містили тогочасні імена. Серед них було немало теофорних імен, утворених за допомогою частки -яху, що свідчить про популярність культу Ягве у той час. Проте, серед них не зустрічаються імена, які є популярними іменами П’ятикнижжя: імен патріархів, пророків, жерців і т.п.

Аналогічну картину ми бачимо в папірусах з Елефантини. Там також зустрічаються теофорні імена, але немає біблійних. Така ситуація свідчить, що у ті часи біблійні історії, зокрема П’ятикнижжя, ще не набули популярності, або не існували взагалі.

Якщо поглянути на середньовічну єврейську общину, на імена її членів, то серед них значну (навіть переважну) частку становили біблійні імена. Така ситуація зберігається і зараз. Біблійні книги є відомими, їх персонажі популярними, відповідно, люди називають своїх дітей іменами відомих біблійних персонажів.

Датування найдавнішої версії книги Второзаконня

Юха Паккала, Відділ біблійних досліджень, Університет Гельсінкі, 2009.

Вступ

Є декілька причин вважати, що найдавніша редакція книги Второзаконня, по суті, походить з часів після 586 року до н.е. (часу падіння Юдейського царства від рук вавилонян). Особливо це стосується найдавнішого тексту Втор 12, що прийнято вважати ядром прото-Второзаконня (найдавнішої версії книги), який міг бути написаний тільки в ситуації, коли вже не було храму, держави та монарха. Та й інші частини прото-Второзаконня, наскільки його можна відновити зараз, також виявляють ознаки пізнього походження.

Походження П’ятикнижжя. Частина 3. Календар

Ця публікація є спробою аналізу календарних систем, які використовувались в Ізраїлі в давні історичні періоди, та порівняння їх з тими календарями, які приховані у біблійних текстах. Співпадіння календарів може надати можливість з високою долею ймовірності виявити ті періоди, протягом яких створювались біблійні розповіді.

Примітка. У цій статті небесні тіла Сонце та Місяць пишуться з великої літери, а календарний місяць – з малої.

Календар з Гезеру

Розвиток календаря

З давніх-давен первісною мірою часу було регулярне чергування дня і ночі. Через відсутність засобів штучного освітлення робочий день фактично збігався зі світлим денним часом. Відповідно, день розпочинався на світанку і тривав до заходу сонця, а доба – до початку наступного дня (наступного світанку).

Іншою мірою часу був рік. Так, як відбувається постійне чергування дня і ночі, так само й відбувається постійне чергування пір року. На ранньому етапі розвитку календаря початком року вважався час дозрівання певних сільськогосподарських культур, який кожного року припадав приблизно на один і той же час. Календарний рік тривав від періоду дозрівання певної культури до наступного такого періоду. У різних народів початком року вважалось дозрівання різних культур. В деяких народів для визначення початку року використовувались й інші періодичні події, такі як сезонні розливи річок, як у Єгипті.

Список вигнанців, що повернулись з Вавилонського полону (доповнений)

В другій главі книги Ездри знаходиться список людей, що згідно наказу перського царя Кіра повернулись з Вавилону в Юдею. В списку вказані керівники юдеїв, поділ людей на родоводи, поділ по місцях походження, поділ по професіях. Вказана загальна кількість вигнанців, кількість їх худоби та рабів. Після повернення в Юдею люди жертвують золото та срібло на відбудову храму та оселяються у своїх містах. А в наступній главі книги розповідається про початок процесу відбудови храму.

Текстуальні проблеми

Цей список, окрім книги Ездри, міститься також в книзі Неємії та в неканонічній Другій книзі Ездри. Причому, в Другій книзі Ездри стверджується, що ці вигнанці повернулись не в часи царя Кіра, а в часи царя Дарія. В цих трьох варіантах списку вигнанців містяться значні відмінності. В них різняться родоводи, числа в різноманітних групах, кількість пожертвуваних грошей, кількість худоби, переставлені місцями деякі групи людей. Всі ці невідповідності носять хаотичний характер. Лише частину з них можна пояснити помилками переписувачів. Тому неможливо визначити який саме список є первинним, а які є похідними від первинного списку. 

В списку вказана загальна кількість вигнанців, яка становить 42360 чоловік. Але в жодному зі списків в обох книгах Ездри та Неємії сумарна кількість різноманітних груп людей не перевищує 34000 чоловік. Таким чином в усіх трьох книгах переліки є неповними, загальна кількість перелічених вигнанців знаходиться в межах 30000 – 34000 чоловік. 

Час написання книг Ездри та Неємії

На сьогоднішній день в науковому світі стосовно часу написання книг Ездри та Неємії єдиної думки не існує. Якщо підсумувати різні точки зору, то найдавніші частини цих книг вчені датують 5 ст. до н.е., а найпізніші частини – 2 ст. до н.е. 

В цій публікації я хочу навести аргументи на користь того, що навіть найдавніші частини книг написані не раніше 2 ст. до н.е., а найпізніші частини додавались уже в перші століття нашої ери. Відповідно, розповіді книг були написані через 400-500 років після описуваних подій.

Аргументи стосовно пізнього часу написання книг такі:

1. Використання македонського календаря.

В книзі Неємії використовується хронологія, яка свідчить про те, що автори цієї книги використовували календар, в якому новий рік розпочинався восени. Такий календар використовувався в Македонській імперії. Після завоювання Олександром Македонським Близького Сходу в 332 році до н.е. цей календар став поширюватись в Азію.  Його використовували імперії як Птоломеїв, так і Селевкідів.  До цього часу (у вавилонський та перський періоди) в Палестині використовувався календар, в якому новий рік розпочинався навесні.

Походження П’ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим

Згадані мною в першій частині гіпотези про походження перших п’яти книг Біблії мають одну спільну особливість. Всі ці гіпотези припускають, що основні частини П’ятикнижжя були написані в Єрусалимі. Вчені розходяться тільки в періоді та обставинах написання. Проте в самому П’ятикнижжі немає жодного (!) згадування Єрусалиму. І це є досить дивним. Події книг розвиваються в інших містах та областях Палестини. Автори біблійних історій розповідають про походження різних культових місць, історію певних населених пунктів, походження деяких географічних назв. Проте жодним словом не згадують Єрусалим. Якщо історії П’ятикнижжя написані в Єрусалимі, то їх автори мали б проявляти інтерес до історії Єрусалиму. І цей інтерес мав би якось проявитись в біблійних історіях про патріархів чи про завоювання Ханаану. Але нічого подібного ми не спостерігаємо. Автори П’ятикнижжя вперто ігнорують Єрусалим і ні разу його не згадують.

Даний факт турбував багатьох біблійних коментаторів. І вони пропонували свої вирішення цієї проблеми. Я приверну увагу до деяких з них.

Походження П’ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези

Канонічна версія

Протягом багатьох століть вважається, що перші п’ять книг Старого Заповіту написав пророк Мойсей. Хоча лише одна з них (п’ята книга Повторення закону) написана від першої особи. Ймовірно, канонічне твердження про Мойсеєве авторство всіх 5 книг розвивалось поступово. Спочатку воно стосувалось книги "Повторення закону", а від неї перенеслось на всі п’ять книг, не зважаючи на те, що перші 4 книги написані від третьої особи і в них немає жодного твердження, що їх написав саме Мойсей.

Сьогодні гіпотеза про Мойсеєве авторство всього П’ятикнижжя підтримується віруючими, богословами та тими, для кого Біблія є не просто книгою, а прямим словом Бога.

Наукові гіпотези

Біблійні коментатори вже з часів Середньовіччя піддавали критиці Мойсеєве авторство П’ятикнижжя. Вони помітили в книгах численні проблемні місця, які свідчили про те, що:

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним однією людиною, тому що містить надто багато суперечностей, подвійних історій та використовує різну фразеологію;

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним у пустелі. Воно мало б бути написане вже у Палестині, де ізраїльтяни проживали протягом якогось часу;

-          П’ятикнижжя не могло бути написано в часи Мойсея, тому що містить натяки на те, що від часів Мойсея до часів написання книг пройшло дуже багато часу.

Детальний опис розвитку критики Мойсеєвого авторства книг знаходиться тут.

Внаслідок цього біблійні вчені, що займались дослідженням П’ятикнижжя, почали висувати інші гіпотези його походження. Спочатку ці гіпотези були дуже обережними. Дослідники стверджували, що Мойсей написав лише частину П’ятикнижжя, а решту дописували інші редактори. В кінці кінців, біблійні вчені відкинули авторство Мойсея і почали висувати повністю альтернативні гіпотези.

Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня

Стефан Шорх, університет Мартіна Лютера

З 1953 року, коли був опублікований знаменитий нарис Альбрехта Aльта "Батьківщина Второзаконня", питання про історичне походження книги Второзаконня стало важливою темою у дослідженні Єврейської Біблії. Особливо наголошуючи на концептуальні паралелі між Второзаконням і книгою пророка Осії, Альт стверджував, що Второзаконня було створене не в Юдеї чи Єрусалимі, а в північному Ізраїлі. Хоча це припущення підтримали визначні фахівці з книги Второзаконня, сьогодні теорія Альта є далекою від загальноприйнятої вченими з Старого Заповіту. Однією з основних причин такої ситуації, здається, є одне слабке місце: дослідження Альта не пропонує пояснення того, як ідея централізації культу, що так яскраво виражена в книзі Второзаконня (особливо в главах 12, 14 і 16), підходить до географічної ситуації Ізраїлю. Тому ця проблема здається вартою розгляду і буде в центрі уваги даної статті.

Лист до царя Артаксеркса

Згідно четвертої глави Книги Ездри лідер юдеїв Зоровавель відмовився від допомоги самарян у відбудові Єрусалимського храму. Образившись, самаряни почали заважати юдеям у відбудові храму і підкупляти царських чиновників для того, щоб зупинити будівництво храму. Пізніше вони написали лист до перського царя Артаксеркса з доносом на юдеїв. В ньому самаряни попереджували царя, що у випадку завершення відбудови храму та міста Єрусалиму юдеї піднімуть повстання та перестануть сплачувати данину. На підтвердження своїх слів відправники листа просили царя пошукати в царському архіві старовинні документи, з яких він може переконатись у бунтівному характері юдеїв. Отримавши та прочитавши листа цар Артаксеркс підняв старі документи та переконався, що відправники листа мають рацію. У відповідь Артаксеркс видав наказ із забороною відбудовувати Єрусалим та його храм. В результаті будівництво храму було зупинене весь час правління Артаксеркса аж до правління наступного перського царя Дарія. Таку сюжетну лінію змальовує нам четверта глава Книги Ездри.

Лист перського сатрапа Таттеная до царя Дарія

Внаслідок постійних перешкод Єрусалимський храм залишався недобудованим весь час правління царя Кіра і аж до правління перського царя Дарія. А в другому році пророки Огій та Захарій почали пророкувати та прискорювати відбудову храму. В результаті будівництво відновилось.

Тоді в Єрусалим прибули перський сатрап Татенай і запитав юдеїв, хто дав їм право відновлювати будівництво. Після полеміки сатрап відправив царю Дарію лист-донесення стосовно будівництва храму в Єрусалимі, а невдовзі отримали відповідь від царя. Про ці події розповідається в 5-6 главах Книги Ездри, які написані арамейською мовою.

У своєму донесенні царю перський чиновник розповів про події в Єрусалимі, про свою полеміку з юдеями, які без дозволу відновили будівництво храму, і попросив царя перевірити в царських архівах, чи дійсно попередній цар Кір видав наказ про будівництво Єрусалимського храму.

Після прочитання листа цар Дарій розпорядився пошукати в архівах відповідний документ. І він дійсно був знайдений. Але я хотів би зупинитись на описі того міста, де був знайдений документ. Арамейський текст Книги Ездри розповідає нам, що документ царя Кіра був знайдений в царському палаці в місті Екбатана, що розташований в Мідії. Проте в грецькому перекладі канонічної Книги Ездри вказано, що документ був знайдений у Вавилоні. Ймовірно, що саме грецький переклад відображає первинний стан тексту. Якщо ми перечитаємо фрагмент, то помітимо, що відправники листа просять царя Дарія пошукати документ в бібліотеці міста Вавилона. Отже, грецький переклад зафіксував первинний варіант: 

Закладення основ храму Зоровавелем

В третій главі Книги Ездри розповідається про те, як після повернення з Вавилону юдеї на чолі з Зоровавелем та Ісусом побудували жертівник і відновили жертвоприношення Богу Ягве. Після відзначення релігійних свят вони приступили до відбудови храму. 

Спочатку привезли дерево з Ливану, яке їм видали згідно наказу царя Кіра. Жерці почали будівництво храму, заклали його основи (фундамент). Після закладення основ жерці з сурмами і левіти з цимбалами почали славити Господа, хвалити його та дякувати йому за заснування основ храму. Серед присутніх були також і ті люди, що на власні очі бачили попередній храм Соломона. Вони плакали від радості, а дехто просто голосно радів. На цей шум прийшли вороги (автор відкрито натякає на самарян), які захотіли взяти участь у відбудові храму. Але Зоровавель відмовив їм. Внаслідок цього вороги почали заважати юдеям будувати храм і відновлення храму затягнулось на весь час правління царя Кіра аж до правління царя Дарія.

Історія Зоровавеля (походження історії трьох тілоохоронців)

Одним з головних героїв біблійної Книги Ездри є Зоровавель. Він очолює перелік вигнанців, що повернулись з вавилонського полону. Після повернення основної групи вигнанців в часи правління перського царя Кіра Зоровавель очолює процес відбудови Єрусалимського храму, будує жертівник та закладає основи храму. Не дивлячись на різноманітні перешкоди Зоровавель разом з іншими вигнанцями таки закінчують будівництво храму в шостому році правління царя Дарія.

Проте в цій книзі абсолютно не розкрита постать Зоровавеля. Ким він був? Як став лідером юдеїв? За які досягнення? Яка його подальша доля?

Зоровавель у книзі пророка Огія

Деяку інформацію про цього героя нам надає Книга пророка Огія (Хаггая). Але ця інформація значною мірою суперечить подіям книги Ездри. В книзі пророка Огія розповідається, що Зоровавель був намісником Юдеї в часи перського царя Дарія. В ті часи в Юдеї проживали люди, але їх життя було некомфортним. Земля давала погані врожаї, люди бідували. Тоді Бог Ягве через свого пророка Огія звернувся до юдеїв і пояснив, що причиною неврожайності землі є те, що жителі Юдеї не відбудували Божий храм в Єрусалимі. Як тільки вони його відбудують, Бог поблагословить землю і вона буде давати щедрі врожаї. Тоді жителі Юдеї на чолі з намісником Зоровавелем почали будувати храм і за декілька тижнів відновили його в другому році правління царя Дарія. 

Історія Шешбаццара

Цар Кір передає Шешбаццару храмовий посуд

В книзі Ездри розповідається про те, як після 70-ти років Вавилонського полону єврейський народ повернувся в Юдею та відбудував Єрусалимський храм. Процес відбудови храму виявився досить складним. Через різноманітні обставини відбудова Єрусалимського храму постійно затягувалась. Розпочавшись у першому році правління перського царя Кіра будівництво храму закінчилось лише в шостому році правління царя Дарія. 

В першій главі книги, яку біблійні вчені називають Історією Шешбаццара, перський цар Кір видає юдеям дозвіл повернутись в Юдею та відбудувати в Єрусалимі храм Ягве. Пізніше Кір передає юдейському керівнику Шешбаццару (грец. Санавассар) храмовий посуд, який вавилонський цар Навуходоносор виніс з храму Соломона перед його зруйнуванням. В наступних главах книги подається перелік людей, що повернулись з полону та описується початок процесу відбудови храму. Але надалі про такого персонажа як Шешбаццар більше нічого не розповідається. В наступних главах книги головними героями є намісник Зоровавель та первосвященик Ісус, пізніше – вчитель закону Ездра.  Також нічого не розповідається про те, куди подівся храмовий посуд, який перський цар Кір через свого скарбника Мітредата віддав Шешбаццару. Внаслідок цього книга містить певну загадку. Куди подівся Шешбаццар? І куди він подів храмовий посуд, який приніс з Вавилону?

Мемуари Неємії

В книзі Неємії розповідається про відбудову міста Єрусалиму після його зруйнування військами вавилонського царя Навуходоносора у 586 р. до н.е. Традиційно автором цієї книги вважається її головний герой Неємія, чашник перського царя Артаксеркса, який прийшов у Єрусалим і відбудував місто. Більша частина цієї книги написана від першої особи (Неємії), інша частина - від третьої особи. Тому вважають, що рядки, написані від першої особи, належать Неємії. А рядки, написані від третьої особи, належать іншим людям, очевидцям описаних в книзі подій. Біблійні вчені намагаються виділити рядки, що належать Неємії, в окремий твір, який вони називають "Мемуари Неємії".