Хто писав літописи?

Від початку досліджень літописів вчені досить довірливо ставились до них. У літописах досить детально, з художніми описами розповідались події княжих часів. Вказувались точні подробиці, подавались цитати дійових осіб літописів. Всі деталі вказували на очевидців подій. Самі літописні записи були поділені на роки, події подавались щорічними записами, правда з багатьма пропусками. В уяві поставали середньовічні літописці, які служили при князях та детально фіксували події, що відбувались у ті часи.

Але була невелика проблема. Події деяких років були описані досить детально, але після них містились пропуски подій декількох чи навіть багатьох років. А в деяких випадках події за певний рік описувались коротко декількома реченнями. Відповідно, припущення про існування штатних князівських літописців, які могли декілька років нічого не писати, або описати події цілого року одним-двома реченнями, виглядало неправдоподібним.

Ще й мова записів була не розмовна мова того часу (давньоруська), а мова церковних книг – церковно-слов’янська, що була писемним розвитком староболгарської мови. Оскільки знання церковно-слов’янської мови у літописців було різним, то  через книжну мову в літописи пробивалась жива розмовна мова і в тексті з’являлись такі слова як «черевик», «лапті», «стріха» і т.п.

Окрім описів подій в літописах міститься велика кількість досить об’ємних текстів релігійно-полемічного характеру, величезна кількість цитат з біблійних книг. Серед подій, що описані у літописах, вагому частку складають будівництва та освічення церков і монастирів, поставлення та смерть церковних діячів. При згадуванні точної дати події літописці досить часто уточнювали, що в цей день було певне релігійне свято. При вказуванні на певний час доби літописці часто використовували вирази «по заутренній (молитві)», «після вечірньої (молитви)». Відповідно, стало очевидним, що літописцями були релігійні особи, точніше, ченці певних монастирів. Саме у монастирях були найбільш сприятливі умови для написання великих літописних зводів: наявність великої кількості релігійної літератури, наявність общини, яка могла б здійснювати цю кропітку працю, наявність місця та часу, знання церковно-слов’янської мови. Але вченим завжди хотілось, щоб літописи створювались не рядовими монастирями, а неодмінно єпископами та митрополитами. Тому вони часто висловлювали припущення, що певні літописи писались «кафедрами при митрополиті чи владиці».

Описуючи події певних років літописці часто включали в літописи події, пов’язані з їх власними монастирями. В деяких випадках вони виявляли свою прихильність до певного монастиря. Такі тексти дають можливість зрозуміти, у яких саме монастирях формувались тексти літописів.

Так, до авторів київських подій можна віднести ченців Печерського монастиря, Михайлівського Видубицького монастиря, монастиря Феодора Тирона, монастиря Спаса на Берестовому, Кирилівського монастиря на Дорогожичі та ін. Новгородські події, ймовірно, описувались ченцями Антонієвого, Аркадієвого, Юр’євського, Лисицького монастирів. Події у Володимиро-Суздальські землі – ченцями Монастиря Успіння Богородиці. Смоленські події описувались ченцями монастиря Бориса і Гліба на річці Смядині. Можна запропонували ще багато монастирів, проте бракує переконливих доказів.

Нерозкритим залишилось питання, яким чином ченці монастирів записували чи описували події у своїх землях. Якщо штатних князівських літописців не існувало, то як саме ченці записували події? Чому деякі роки пропущені взагалі, а інші містять дуже короткі повідомлення? Натомість, інші роки описані настільки детально з подробицями та цитатами, що складається враження особистої присутності ченців-літописців. Як саме створювались літописи?

Для відповіді на це питання необхідно розкрити інше – що являють собою літописи у тій формі, в якій вони дійшли до нас?