Хто писав літописи?

Від початку досліджень літописів вчені досить довірливо ставились до них. У літописах досить детально, з художніми описами розповідались події княжих часів. Вказувались точні подробиці, подавались цитати дійових осіб літописів. Всі деталі вказували на очевидців подій. Самі літописні записи були поділені на роки, події подавались щорічними записами, правда з багатьма пропусками. В уяві поставали середньовічні літописці, які служили при князях та детально фіксували події, що відбувались у ті часи.

Але була невелика проблема. Події деяких років були описані досить детально, але після них містились пропуски подій декількох років, деколи біля десятка років. А в деяких випадках події за певний рік описувались коротко декількома реченнями. Тому припущення про існування штатних князівських літописців, в чиї обов'язки входило записувати події тих часів, стало виглядати неправдоподібним. Як штатний літописець міг записати події цілого року одним реченням? А потім декілька років нічого не писати.

Окрім того, мова записів була не розмовною мовою того часу (давньоруською), а мовою церковних книг – церковно-слов’янською, що була писемним розвитком староболгарської мови. Оскільки знання церковно-слов’янської мови у літописців було різним, то  через книжну мову в літописи пробивалась жива розмовна мова і в тексті з’являлись такі слова як «черевик», «лапті», «стріха» і т.п., замість староболгарських закінчень дієслів використовувались давньоукраїнські або давньоросійські.

Окрім описів самих подій, в літописах міститься велика кількість досить об’ємних текстів релігійно-полемічного характеру, величезна кількість цитат з біблійних книг. Серед подій, що описані у літописах, вагому частку складають будівництва та освячення церков і монастирів, поставлення на службу та смерть різних церковних діячів. При згадуванні точної дати події літописці досить часто уточнювали, що в цей день було певне релігійне свято. При вказуванні на певний час доби літописці часто використовували вирази «по заутренній (молитві)», «після вечірньої (молитви)». Відповідно, стало очевидним, що літописцями були релігійні особи, а саме, ченці певних монастирів. Саме у монастирях були найбільш сприятливі умови для написання великих літописних зводів: наявність великої кількості релігійної літератури, наявність общини, яка могла б здійснювати цю кропітку працю, наявність місця та часу, знання церковно-слов’янської мови. Але вченим завжди хотілось, щоб літописи створювались не рядовими монахами, а неодмінно єпископами та митрополитами. Тому часто висловлювали припущення, що певні літописи писались «кафедрами при митрополиті чи єпископі».

Описуючи події певних років літописці часто включали в літописи події, пов’язані з їх власними монастирями. В деяких випадках вони явно виявляли свою прихильність до певного монастиря. Такі тексти дають можливість зрозуміти, у яких саме монастирях формувались тексти літописів.

Так, до авторів київських подій можна віднести ченців Печерського монастиря, Михайлівського Видубицького монастиря, монастиря Федора Тирона, монастиря Спаса на Берестовому, Кирилівського монастиря на Дорогожичі та ін. Новгородські події, ймовірно, описувались ченцями Антонієвого, Аркадієвого, Юр’євського, Лисицького монастирів. Події у Володимиро-Суздальські землі – ченцями Монастиря Успіння Богородиці. Смоленські події описувались ченцями монастиря Бориса і Гліба на річці Смядині.

Нерозкритим залишилось питання, яким чином ченці монастирів записували події у своїх землях? Якщо штатних князівських літописців не існувало, то як саме ченці записували події? Чому деякі роки пропущені взагалі, а інші містять дуже короткі повідомлення? Натомість, інші роки описані настільки детально з багатьма подробицями та цитатами, що складається враження особистої присутності ченців-літописців. Як саме створювались літописи?

Для відповіді на це питання необхідно розкрити інше – що являють собою літописи у тій формі, в якій вони дійшли до нас?