Повість временних літ

Наукове вивчення літописів розпочалось в кінці 18 ст. Тоді були вперше надруковані літописи, в яких розповідалось про найдавнішу історію Русі від її початків. Вчені, які досліджували найдавніші літописи, помітили, що в різних рукописах текст від початків Русі до 1110 року дивним чином виявляв велику подібність. Натомість, після 1110 року тексти рукописів починали суттєво відрізнятись. Тому було висунуте припущення, що колись існував найдавніший літопис, який містив розповіді про найдавніші події історії Русі. За припущенням, цей літопис закінчувався 1110 роком. 

В деяких рукописах після розповіді цього 1110 року містилась приписка, в якій стверджувалось про те, що цей літопис був написаний у 1116 році ігуменом Михайлівського монастиря Сильвестром у часи правління київського князя Володимира Мономаха. В інших літописах цієї приписки не було, проте в заголовку літопису стверджувалось, що літопис був написаний ченцем Києво-Печерського монастиря. В одному з літописів навіть було вказано ім’я цього ченця – Нестор. Цей літопис містив розповіді про історію Києво-Печерського монастиря від першої особи, що закінчувались 1110 роком. 

Таким чином підтверджувалось припущення, що колись літопис закінчувався 1110 роком, проте різнились дані стосовно авторства. Одна група рукописів стверджувала, що його написав чернець Печерського монастиря, інша група рукописів містила підпис ігумена Сильвестра. Відповідно, вчені висунули інше припущення про те, що колись існували дві редакції цього літопису. Перша редакція була написана у 1110 році ченцем Нестором, інша – у 1116 році ігуменом Сильвестром. Так виникла гіпотеза про дві редакції найдавнішого літопису.

Цей найстаріший літопис містив заголовок: «Це повісті временних літ, звідки пішла Руська земля, хто в ній почав першим княжити, і звідки Руська земля постала». Тому цей літопис назвали Повістю временних літ, скорочено – ПВЛ, хоча точний дослівний переклад мав би бути «Повісті часових років». Будемо притримуватись наукової назви.

Окрім того, на початку літописної розповіді від 852 року містився розрахунок років від Адама до Візантійського імператора Михаїла, а далі від Михаїла до смерті київського князя Святополка, який помер у 1114 році. Цей розрахунок дав можливість вченим припустити, що на той час літопис закінчувався 1110-ми роками, часами київського князя Володимира Мономаха. Це дало ще один аргумент на підтвердження гіпотези про існування літопису, що закінчувався 1110 роками.

Все сходилось. Найдавніший літопис написав безпосередній свідок подій, що жив у княжі часи, все бачив своїми очима, писав від першої особи, довів розповідь до 1110 року. А після нього інший свідок тих подій додав дещо і сформував другу редакцію літопису, поставивши свій підпис.

Дана гіпотеза є дуже популярна, зручна, її підтримують більшість дослідників літописів. Хоча критичні голоси також пробиваються.

Головною проблемою авторства Нестора чи Сильвестра є такі.

 

Наявність проміжних етапів створення Повісті временних літ (ПВЛ), відображених в новгородських та інших літописах

Окрім вказаних вище рукописів, що містять повний текст «Повісті временних літ», існує ще ряд рукописів 14-15 ст., в яких містяться тексти «Повісті», проте значно коротші та з відмінностями в описах подій. Деякі з них:

·        Новгородський перший літопис – 1450-ті роки;

·        Рогозький літопис – 1450-ті роки;

·        Літопис Переяслава Суздальського – 1470-ті роки.

·        Новгородський четвертий літопис – 1480-ті роки;

·        Софійський перший літопис старшої редакції – 1480-ті роки.

Ці літописи містять тексти «Повісті» суттєво коротші, ніж загальнопоширений повний текст. 

Вчені намагаються пояснити існування коротших текстів ПВЛ тим, що деякі літописці намагались зекономити папір та скорочували тексти при переписуванні. Проте аналіз літописів, в яких відображені коротші тексти «Повісті временних літ», свідчить про те, що ці тексти є іншими варіантами розвитку тексту самої «Повісті». 

Тобто, ще на ранніх стадіях розвитку тексти, які потім увійшли до «Повісті временних літ», розділились та продовжили існувати на різних рукописах, розвиваючись паралельно. Присутній сьогодні текст літопису, що умовно  названий «Повістю временних літ», є лише одним з варіантів розвитку тексту цього літопису.

Окремо слід зазначити, що вказані вище літописи не містять всіх тих ознак, які доводять існування окремого літопису, що закінчувався в 1110 році:

·        приписки ігумена Михайлівського монастиря Сильвестра від 1116 року;

·        розрахунку років від імператора Михайла до князя Святополка; 

·        не містять текстів від першої особи, яка представляється ченцем Печерського монастиря (окрім Літопису Переяслава Суздальського, де ці тексти значно коротші);

·        не містять жодних ознак того, що в 1110-их роках закінчувався якийсь літопис.

Наведене дає підстави припустити, що тексти перерахованих вище літописів являють собою більш ранні форми розвитку тексту. Натомість, наявний сьогодні повний текст «Повісті временних літ» є більш пізньою версію тексту, що сформувалась лише в частині рукописів.

Згідно законів літературного жанру коротші версії мали б попасти в новгородські літописи ще до завершального етапу формування тексту Повісті временних літ. Проте, в тих же новгородських літописах події описані до 15 ст. Така особливість мала б означати, що текст ПВЛ формувався не в 11-12 ст., а в 14-15 ст. Чи міг текст Повісті сформуватись значно пізніше 11-12 ст.?

Закінчення літописної розповіді на 1110 році могло статися не лише в 1110 році, а й набагато пізніше внаслідок випадкової втрати останніх аркушів чи цілих зошитів рукопису. Більшість рукописів, що збереглись до наших часів, втратили перші чи останні аркуші, навіть цілі зошити. Причому, ця втрата відбулась ще у давні часи.

При наявності в рукописах 14-15 ст. текстів з проміжними стадіями формування Повісті временних літ з одного боку та повного тексту ПВЛ у рукописах 14-15 ст. немає необхідності переносити формування повного тексту ПВЛ у далеке минуле, на початок 12 ст.  Навпаки, час формування повного тексту «Повісті временних літ» необхідно перемістити ближче до 1377 року, до часу першої зафіксованої появи повного тексту «Повісті временних літ» у Лаврентіївському рукописі.

 

Проблема двох авторів Повісті временних літ

Найдавнішим рукописом, що містить повний текст «Повісті временних літ» літопису є Лаврентіївський, що датований 1377 роком. В преамбулі цього рукопису немає згадки про те, що літопис належить чорноризцю Печерського монастиря. Проте після 1110 року міститься приписка, що цей літопис написаний ігуменом Михайлівського монастиря Сильвестром. Укладач чи переписувач цього літопису нічого не знав про Нестора-літописця, хоча в тексті самого літопису вже були уривки від першої особи та описи подій в Києво-Печерському монастирі.

Таблиця, яка показує розвиток концепції авторства Повісті временних літ з часом.

№ п/п	Рукопис	Датування рукопису	Авторство Нестора	Авторство Сильвестра
1.	Лаврентіївський	1377	немає	Після 1110р. міститься приписка Сильвестра, датована 1116р.
2.	Троїцький	1410-ті	немає	Після 1110р. міститься приписка Сильвестра, недатована, коротша.
3.	Іпатіївський	1420-ті	В преамбулі вказано, що книга належить чорноризцю Печерського Феодосієвого монастиря	немає
4.	Радзивіллівський	1490-ті	В преамбулі вказано, що книга належить чорноризцю Печерського Феодосієвого монастиря	Після 1110р. міститься приписка Сильвестра, датована 1116р.
5.	Московсько-Академічний	1500-ті	В преамбулі вказано, що книга належить чорноризцю Печерського Феодосієвого монастиря	Після 1110р. міститься приписка Сильвестра, недатована, коротша.
6.	Хлєбніковський	1560-ті	В преамбулі вказано, що книга належить чорноризцю Печерського Феодосієвого монастиря Нестору	немає
7.	Никонівський Патріарший рукопис	1570-ті	немає	Приписка Сильвестра присутня, проте набагато ширша з явними ознаками художньо-літературного розвитку

 

Як можна побачити з наведеної вище таблиці, концепція авторства ПВЛ розвивалась паралельно. Рукописи, що розвивались та переписувались на території Суздальської землі, після обриву розповіді 1110 року містили приписку, яка стверджувала про те, що цю книгу написав ігумен київського Михайлівського монастиря Сильвестр. Після цієї приписки розповідь продовжувалась з 1111 року, але вже з якогось іншого літопису. Натомість рукописи, що ймовірно розвивались та переписувались на території сучасної України, не містили обриву розповіді в 1110 році. Літописна розповідь гармонійно продовжувалась, якихось текстуальних свідчень про те, що тут закінчується літопис, немає. Відповідно, немає й приписки Сильвестра, яка в цих рукописах була б нелогічна.

В кінці 15 ст. спочатку а Радзивіллівському, а потім і в Московсько-Академічному рукописах з’являється свідчення про подвійне авторство ПВЛ. В преамбулі – книга належить ченцю Києво-Печерського монастиря, після 1110 року – приписка ігумена Сильвестра. Фактично, на основі текстологічних даних можна побачити, що концепція про двох авторів ПВЛ появилась в літописах лише в кінці 15 ст.

І лише в середині 16 ст. з’явилось ім’я печерського чорноризця - Нестор. Через 450 років.

 

Приналежність розповідей, поданих від першої особи

Варто зазначити, що середньовічні автори при створенні своїх писемних творів часто використовували різноманітні літературні прийоми. Одним з них є ведення розповіді від першої особи. Такий літературний прийом створює ефект присутності та достовірності описаних подій. Автори часто описували себе свідками певних подій або вказували очевидців, від яких вони записали свої розповіді. Це додавало самій розповіді достовірності, особливо в ситуації, коли існували різні версії однієї і тієї ж події, що часто суперечили одні одним.

Якщо повернутись до нашої Повісті временних літ, то розповідь від першої особи ведеться не лише від імені ченця Києво-Печерської Лаври, а й від імені інших людей. 

В одному уривку автор веде розповідь від певної особи і описує себе як очевидця подій, пов’язаних з осліпленням Теребовлянського князя Василька. В іншому уривку використана перша особа множини в розповіді про дитину, яку витягли з річки Ситомль біля Києва. Критичне дослідження уривків з розповідями від першої особи показує, що ці самі уривки в літопис внесені з інших писемних джерел або є продуктами літературної творчості переписувачів. 

Розповіді про Печерський монастир мають нереалістичний художньо-релігійний характер, містять описи бісів, що вселяються в людей і т.п. Розповіді часто стоять не на своїх місцях, розривають хронологію літопису і є зовнішніми. Ймовірно, укладач літопису використав певний писемний твір про Печерський монастир (якийсь протограф Печерського патерика), в якому автор описував себе ченцем цього монастиря і писав від першої особи. Укладач літопису просто поділив писемний твір на частини по певних роках і вписав їх у літопис у первинній формі.

Те ж саме стосується й інших уривків, що описані від першої особи. В Софійському першому літописі міститься історія про осліплення князя Василька. В Повісті временних літ ця історія містить пасаж якогось Василя, який описує себе учасником подій. Проте в Софійському літописі дана історія трохи коротша і має більш ранню форму. У цьому літописі відсутні пасажі Василя. Очевидно, що вони з'явились набагато пізніше в процесі літературного розвитку історії з легкої руки одного з переписувачів.

На початковому етапі дослідження руських літописів вчені в цілому довірливо ставились до будь-яких писемних свідчень, тому не ставили під сумнів ймовірне авторство літопису чи інші твердження літописців. Проте в середньовічній літературі є величезна кількість творів, які підписані певними авторами, проте не могли бути написані ними. Ці підписи, преамбули і т.п. появлялись вже в процесі їх літературного розвитку. Відповідно, неможливо бути впевненим, що певні свідчення літопису не були внесені в нього пізніше.

Наприклад, в найдавнішому збереженому сьогодні Синодальному рукописі Новгородського першого літопису в розповіді за 6738 (1230) рік написано про смерть ігумена Сави:

«І так похований був ігуменом Арсенієм і всіма братами. Дай Бог молитву його святу всім християнам і мені, грішному Тимофію паламарю, бо був він чоловік благий, лагідний, смиренний і незлобивий».

Наявність у цій розповіді займенника мені дала підстави деяким вченим стверджувати, що літописцем, який записав цю розповідь від 1230 року, а також весь попередній літопис, був невідомий паламар Тимофій. Рукопис штучно ділять на старішу частину від 1234 року та новішу частину від 1333 року. Проте, аналіз цього запису на інших рукописах показує цікаву особливість. Виділений вираз про Тимофія Паламаря відсутній у всіх інших рукописах Новгородського першого літопису. А в одному рукописі вираз «Тимофію паламарю» замінений на «Іоанну попові». Як можна побачити, ці автографи належать не літописцю, а переписувачам рукописів, які вписували себе в історію.

Найдавніший рукопис з повним текстом Повісті временних літ датований переписувачем чи компілятором 1377 роком. Відповідно, у літописі, що датований 1377 роком, будь-яка частина тексту може бути написана в будь-який період в проміжку часу від описаних подій аж до 1377 року. Переконання про те, що текст літопису переписувався без будь-яких змін на протязі 267 років, є наївним.