Походження П’ятикнижжя. Частина 4. Імена

Одним з найвагоміших аргументів стосовно дати та місця створення текстів П’ятикнижжя є матеріальні свідчення про знайомство жителів первного регіону з текстами самого П’ятикнижжя. До таких аргументів можна віднести свідчення про популярність біблійних імен серед населення на підставі археологічних та писемних джерел.

З часів існування царств Юдеї та Ізраїлю збереглись частини кераміки з написами, що часто містили тогочасні імена. Серед них було немало теофорних імен, утворених за допомогою частки -яху, що свідчить про популярність культу Ягве у той час. Проте, серед них не зустрічаються імена, які є популярними іменами П’ятикнижжя: імен патріархів, пророків, жерців і т.п.

Аналогічну картину ми бачимо в папірусах з Елефантини. Там також зустрічаються теофорні імена, але немає біблійних. Така ситуація свідчить, що у ті часи біблійні історії, зокрема П’ятикнижжя, ще не набули популярності, або не існували взагалі.

Якщо поглянути на середньовічну єврейську общину, на імена її членів, то серед них значну (навіть переважну) частку становили біблійні імена. Така ситуація зберігається і зараз. Біблійні книги є відомими, їх персонажі популярними, відповідно, люди називають своїх дітей іменами відомих біблійних персонажів.

А коли ж археологія показує схожу картину? Як не дивно, але найстарішим свідченням про популярність серед населення біблійних імен є результати археологічних розкопок на території самарянського храму Ягве на горі Герізім. 

Згідно результатів археологічних розкопок цього храму було встановлено, що цей храм був побудований на горі Герізім у середині 5 ст. до н.е. Обставини його будівництва невідомі. Він мав вигляд власне не храмової будівлі, а сакральної території - ділянки під відкритим небом, огородженої масивними кам’яними стінами з масивними багатокамерними воротами. Ця конструкція дивним чином нагадувала біблійний опис так званих «висот» – місць жертвоприношень, проти яких активно виступали автори книг Царств. Серед археологічних знахідок було виявлено багато написів на каменях, що були частинами стін храмової ділянки. Ці написи містили імена жертводавців, які приносили жертви Ягве у цьому храмі.

Професор теології Університету Нотр-Дам Геральд Ніл Кнопперс у своїй статті "Особливості релігійної культури Самарії на початку періоду еллінізму" наводить численні приклади біблійних імен, що зустрічаються у написах від жертводавців. Серед них неодноразово зустрічаються імена популярних персонажів П’ятикнижжя, такі як Яків, Йосип, Юда, Єфрем, Симеон, Левій (патріархи), Міріам (сестра Мойсея), Амрам (батько Мойсея), Елеазар (син Аарона), Пінхас (внук Аарона).

Ці написи датовані 3-2 ст. до н.е. Вони є найдавнішими свідченнями популярності серед населення біблійних імен, тобто, знайомство жителів певного регіону з біблійними розповідями.

Ономастичні дані з Самарії підтверджують припущення про те, що тексти П’ятикнижжя виникли не на території Юдеї, а на території сусідньої Самарії у 4-2 ст. до н.е.

У питанні про походження П’ятикнижжя цікавішим виявилось питання не так часу виникнення, як місця. Перше свідчення про існування біблійних розповідей на території Самарії піднімає інше питання – який внесок у П’ятикнижжя здійснили прихильники культу Ягве на горі Герізім?

На сьогодні немає практичного інструменту, за допомогою якого ми могли б виявити початкові етапи розвитку тексту П’ятикнижжя. Ми не знаємо, як починалось створення біблійних текстів, хто був автором та коли саме. Судячи з переліку географічних назв, що згадуються у перший біблійних книгах, авторами перших текстів могли бути мешканці як Самарії, так і Юдеї, Ідумеї. Серед авторів могли бути представники єврейської діаспори в Єгипті чи Вавилоні. Ми про це вже не дізнаємося. Проте, на якомусь етапі розвитку біблійні тексти попали до прихильників культу Ягве на горі Герізім, які підхопили їх та розвинули, намагаючись присвоїти бога Ягве собі. Їх внесок полягав у створенні книги, в якій містились твердження, що єдиним легітимним місцем поклоніння Ягве є гора Герізім (книга «Повторення закону»). Прихильники культу в інших сакральних місцях, напевно, були не в захваті. В результаті це призвело до серйозного релігійного конфлікту, що вилився у редагування та переписування біблійних текстів представниками конкуруючих сторін.

В результаті історичні обставини склались таким чином, що у 2 ст. до н.е. на території Юдеї виникло агресивне царство Хасмонеїв (Макавеїв). Правителі цього царства силою захоплювали сусідні землі, в тому числі й територію Самарії, зруйнували самарійський храм на горі Герізім, а Єрусалимський храм проголосили єдиним легітимним місцем поклоніння Ягве. Цей період характеризувався активною переписувальною діяльністю. Переписували та редагували існуючі книги, створювали нові.

В результаті величезний масив біблійних текстів, в якому розповідалась історії народу Ізраїля, стала асоціюватися не з територією Самарії (колишнього Ізраїльського царства), а з Юдеєю та Єрусалимом, сусідньою землею, яка ніколи протягом своєї історії Ізраїлем не називалась.

Суспільство держави Ізраїль ніколи не прийме думку про те, що історія їх народу є присвоєною. Покоління студентів та науковців, що виросли на книгах про те, що вся біблійна історія крутиться навколо Єрусалиму, Юдеї, та їх царів,  ніколи не прийме думку про крадіжку історії, крадіжку чужого імені та релігійної спадщини. Проте, нам (українцям) до цього не звикати. Ми знаємо ще один народ, який вкрав чуже ім’я, чужу історію, чужу культуру, і намагається знищити саму згадку про інший народ, існування якого заважає остаточно вирішити «руське» питання.

Читайте також:

• Походження П'ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези. 
• Походження П'ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим.
• Походження П'ятикнижжя. Частина 3. Календар.