28.07.12

Походження П’ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези

Канонічна версія

Вважається, що перші п’ять книг Старого Заповіту написав Мойсей. Хоча лише одна з них (п’ята книга Повторення закону) написана від першої особи. Ймовірно канонічне твердження про Мойсеєве авторство всіх п’яти книг розвивалось поступово і з книги Повторення закону перенеслось на всі п’ять книг, не зважаючи на те, що перші чотири книги написані від третьої особи і в них немає жодного твердження, що їх написав саме Мойсей.

Сьогодні гіпотеза про Мойсеєве авторство всього П’ятикнижжя підтримується переважно віруючими, богословами та тими, для кого Біблія є не просто книгою, а прямим словом Бога.

Наукові гіпотези

Біблійні коментатори вже з часів Середньовіччя піддавали критиці Мойсеєве авторство П’ятикнижжя. Вони помітили в книгах численні проблемні місця, які свідчили про те, що:
-          П’ятикнижжя не могло бути написаним однією людиною, тому що містить надто багато суперечностей, подвійних історій та використовує різну фразеологію;
-          П’ятикнижжя не могло бути написаним у пустині. Скоріше, в Палестині, де ізраїльтяни проживали вже протягом якогось часу;
-          П’ятикнижжя не могло бути написано в часи Мойсея, тому що містить натяки на те, що від часів Мойсея до часів написання книг пройшло дуже багато часу.
Детальний опис розвитку критики Мойсеєвого авторства книг знаходиться тут.

Внаслідок цього біблійні вчені, які займались дослідженням П’ятикнижжя, почали висувати інші гіпотези про його походження. Спочатку ці гіпотези були дуже обережними. Дослідники стверджували, що Мойсей написав лише частину П’ятикнижжя, а решту дописували інші редактори. В кінці кінців біблійні вчені відкинули авторство Мойсея і почали висувати повністю альтернативні гіпотези.

Гіпотеза про написання П’ятикнижжя в Єрусалимі часів Давида і Соломона

Вчені розуміли, що для написання таких книг був необхідний широкий розвиток писемності та наявність великої кількості навчених писарів. Це було можливим лише при наявності розвиненої держави та централізованої влади, яка могла б сприяти у написанні перших п’яти книг Біблії. Тому першою гіпотезою стало припущення, що П’ятикнижжя було написане придворними писарями Давида і Соломона в столиці великої Об’єднаної монархії Єрусалимі.

Ця гіпотеза мала велику кількість прихильників. Так як велика Об’єднана монархія вважалась історичним фактом, то часи Давида і Соломона дуже підходили для часу та місця створення таких розвинених книг.

Гіпотеза про написання П’ятикнижжя в Єрусалимі часів Єзекії та Йосії

Проте, деякі вчені помітили натяки на більш пізні події. Так книга, виявлення якої в часи царя Йосії описане в Другій Книзі Царів, була ідентифікована біблійними вченими як книга Повторення закону. Відповідно, дата написання цієї книги перемістилась з 10 ст. у часи Йосії (7 ст. до н.е. або точніше у 622 р. до н.е.). 

В результаті гіпотезу про написання всього П’ятикнижжя у часи Давида і Соломона довелось відкоригувати. Вчені помітили, що частина історій книг розвиваються не на території Юдеї, а на території її північного сусіда Ізраїля. Тому вони припустили, що не всі історії книг були написані на території Юдеї, частина з них могли бути написані на території Ізраїлю. Після падіння Ізраїлю від рук Ассирії ці історії з численним потоком біженців могли попасти на територію Юдеї, де й були об’єднані з іншими місцевими історіями. Після довгих дискусій була сформульована консенсусна гіпотеза, яка стверджувала, що найбільш давні частини книг були написані у 10 ст. до н.е. в часи Соломона, частина історій були написані в 9-8 ст. в Ізраїлі, а завершальний етап формування тексту П’ятикнижжя відбувся у Юдеї у 7 ст. до н.е.

Проте згодом історичність великої Об’єднаної монархії Давида і Соломона почала піддаватись сумнівам. Археологи порівнювали знахідки часів Давида і Соломона з описами неймовірної розкоші їх держави. Вони стверджували, що археологічні дані показують, що у 10 ст. до н.е. Єрусалим був невеликим містом, що аж ніяк не підходить для столиці великої Об’єднаної монархії.  Рівень писемності був дуже низьким, ознаки наявності централізованої держави повністю відсутні. Група археологів, які прийшли до такого висновку, стверджували, що перші ознаки наявності в Юдеї централізованої влади, що є необхідним атрибутом існування держави, появились лише у 8 ст. до н.е. в часи юдейського царя Єзекії.

Під тиском нових археологічних даних значна частина біблійних вчених змушена була відмовитись від гіпотези, що найдревніші частини П’ятикнижжя були написані при дворі царя Соломона. Натомість, вони висунули ідею про те, що найдавніші історії П'ятикнижжя існували в Ізраїлі та Юдеї в усній формі. Після падіння в кінці 8 ст. до н.е. північного Ізраїлю частина біженців втекла в Юдею, принісши туди з собою північні історії та легенди.  Ці древні легенди були об’єднані з місцевими юдейськими, внаслідок чого утворились перші книги Біблії. Цей процес розпочався в часи царя Єзекії, а закінчився написанням книги Повторення закону в часи царя Йосії. Така гіпотеза має найбільшу кількість прихильників.

Гіпотеза про редагування тексту П’ятикнижжя у вавилонському полоні

В текстах П’ятикнижжя присутні недвозначні натяки на майбутній полон та вигнання. Якщо прихильники канонічної гіпотези пояснювали це пророчим даром Мойсея, то прихильники наукових гіпотез такими поняттями оперувати не могли. Тому всі три попередні наукові гіпотези передбачали, що якась невелика частина П’ятикнижжя була дописана вже після зруйнування Юдеї військами вавилонського царя Навуходоносора II та виселення її жителів у Вавилон. Вважалось, що депортовані юдеї вивезли сувої з текстами П’ятикнижжя у Вавилон, де вони їх переписали, відредагували та додали натяки на полон і вигнання.

Найбільш прискіпливі дослідники не погодились з гіпотезами про те, що більшість текстів П’ятикнижжя написані в часи існування Юдейського царства. Вони помітили, що археологічні дані цього періоду показували, що Юдея перебувала на надто низькому щаблі розвитку. Писемність була розвинута все ще недостатньо, були відсутні будь-які свідчення існування в цей час біблійних текстів хоч в якомусь вигляді. З іншої сторони автори інших біблійних розповідей про діяльність Давида, Соломона, Єзекії, Йосії виявляли погані знання з історії Юдейського царства та Палестини відповідного періоду. Тексти містили суперечності, відверті помилки. Самі розповіді, попри наявність коротких історичних хронік, вже встигли обрости легендами. Тому ці вчені висловили припущення, що більшість біблійних розповідей були написані в більш пізній період. В цей період Палестина входила в склад величезної Перської імперії. Тому цей період в історії Юдеї названий перським періодом.

Гіпотеза про написання П’ятикнижжя в Єрусалимі перського періоду

Спочатку в 19 ст. було висловлено припущення, що велика частина законів П’ятикнижжя (названа вченами Кодексом Жерців) була написана саме в цей період. Пізніше, вже у 20 ст. деякі вчені стали доводити, що й інші частини П’ятикнижжя відображають більш пізні реалії. В результаті було сформовано гіпотезу, яка з різними варіаціями стверджувала, що найдавніші історії походили з Ізраїльського та Юдейського царств, але остаточно П’ятикнижжя було сформоване в перський період. А в часи повернення з Вавилону писаря Ездри весь текст був канонізований.

Але навіть у цій гіпотезі частина дослідників помітила значні проблемні місця. Археологічні дані перського періоду свідчили, що в цей час Юдея була відсталою слаборозвиненою та малозаселеною провінцією. Такий історичний фон не підходив для активної діяльності з написання біблійних книг. Простіше кажучи, в Юдеї перського періоду тексти П’ятикнижжя писати не було кому. З іншого боку, виявлені в середині 20 ст. сувої Мертвого моря свідчили, що єдиного тексту П’ятикнижжя не існувало навіть до початку нашої ери. Це не вписувалось в гіпотезу про канонізацію тексту П’ятикнижжя Ездрою в перському періоді. Тим більше, що не існувало жодного матеріального доказу існування в перський період біблійних текстів, самого Ездри та більшості персонажів його однойменної книги. Врешті, частина дослідників відкинула гіпотезу про написання П’ятикнижжя в перський період і сформувала іншу гіпотезу. Ці дослідники вважали, що активне книготворення було можливе лише за умови значного економічного росту, наявності людських ресурсів та централізованої влади, зацікавленої в написанні подібних книг. Такі умови вони вбачали в тому періоді історії Юдеї, який названий Хасмонейським.

Гіпотеза про написання П’ятикнижжя в Єрусалимі елліністичного (хасмонейського) періоду

В середині 2 ст. до н.е. Юдея перебувала у складі елліністичної імперії Селевкідів. Внаслідок релігійних переслідувань зі сторони влади імперії в Юдеї піднялось повстання на чолі з родиною Хасмонеїв. Історичні умови для повстанців виявились сприятливими, оскільки в самій імперії йшла боротьба за трон між різноманітними претендентами. В результаті численних боїв повсталі досягли визнання своєї влади від одного з претендентів і стали керувати Юдеєю. Спочатку Хасмонеї називали себе первосвящениками всіх юдеїв, а пізніше – царями.

Прихильники цієї гіпотези стверджують, що остаточне формування П‘ятикнижжя відбулось в часи династії Хасмонеїв, які таким чином намагались виправдати свою політику завоювань. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є сувої Мертвого моря, які вказують на велику активність по створенню біблійних книг та біблійних сюжетів в часи цієї династії. Проте ті ж сувої свідчать, що текст П‘ятикнижжя в часи Хасмонеїв був вже фактично сформований. Тому ця гіпотеза має невелику кількість прихильників. Противники цієї гіпотези аргументовано доводять, що текст П‘ятикнижжя вже був сформований до початку правління Хасмонеїв, тому історичні умови написання перших книг Біблії необхідно шукати в більш ранній період, орієнтовно 4-3 ст. до н.е.

Прихильники гіпотез

Ставлення до цих різноманітних гіпотез зі сторони науковців та звичайних дослідників напряму залежить від їх ставлення до біблійних текстів. Люди, що вважають Біблію прямим словом Бога, переконані, що автором П‘ятикнижжя є Мойсей, навіть якщо інші факти свідчать проти. Науковці та дослідники не поділяють цієї точки зору і дотримуються наукових гіпотез.

Так наприклад гіпотеза про написання П‘ятикнижжя в часи Давида і Соломона має багато прихильників серед патріотично налаштованих громадян Ізраїлю, інших дослідників єврейського походження та ізраїльських вчених, які твердо переконані в історичності великої Об‘єднаної монархії Давида і Соломона.

Менш оптимістичні науковці дотримуються гіпотези про написання книг в часи Єзекії та Йосії. На сьогоднішній день ця гіпотеза має найбільше прихильників серед тих дослідників, які вважають, що біблійні розповіді в тій чи іншій мають історичну основу. Ця група сприймає біблійні розповіді про події в часи юдейських царів Єзекії та Йосії як більш-менш історичні, тому бачить історичні умови створення П‘ятикнижжя саме в цьому періоді. 

Прискіпливі вчені з більш критичним ставленням до біблійних розповідей вважають, що вони є продуктами літературної творчості та мають досить сумнівну історичну основу. Ця група вчених не довіряє розповідям про релігійні реформи царів Єзекії та Йосії, тим більше, що вони не мають явних археологічних підтверджень. Тому ця критична група дотримується гіпотез про більш пізній час написання книг – в перський чи елліністичний період. Основу цієї групи становлять європейські вчені неєврейського походження, які не мають особливих сентиментів до біблійних історій та оцінюють їх більш критично.

Станом на сьогоднішній день єдиної точки зору на питання про часи написання П‘ятикнижжя немає. Дослідники бачать історичні умови виникнення П‘ятикнижжя в той чи інший період в залежності від власних вподобань. 

Але відповідь на питання про те, коли і де було остаточно сформоване П‘ятикнижжя, лише одна. І ця відповідь об‘єктивно існує. Вона не залежить від вподобань вчених, дослідників та звичайних читачів Біблії. І те, що сьогодні єдиної точки зору немає, наштовхує на думку, що серед найбільш поширених гіпотез вірної немає. В іншому випадку вірна гіпотеза почала б набирати критичну кількість прихильників і, в кінці кінців, перемогла б. Але, на жаль, подібного процесу в науковому світі ми не спостерігаємо.

Продовження у частині 2. Єрусалим і частині 3. Календар

40 коментарів:

  1. Интересная статья, но хотелось бы, чтобы было побольше имен и ссылок на работы ученых.

    Несмотря на то, что Вы отвергаете каноническую гипотезу, Вы продолжаете мыслить в ее рамках. Почему датировать нужно именно Пятикнижие, а не Шестинижие как Велльхаузен или Четверокнижие как Мартин Нот?

    Я не уверен, что Вы правильно классифицируете гипотезы. Самая распространенная гипотеза (недавно своими глазами видел такую схему в Библейском музее в Мюнстере) - текст Пятикнижия создавался на протяжении XII-IV веков до н.э. - начиная от Песни Мириам, передаваемой устно, до окончательной редакции к конце персидского периода.

    Если текстуальное (а не литературное!) многообразие кумранских свитков Вы видите свидетельством отсутствия единого текста, то, строго говоря, формирование текста Пятикнижия продолжается и сейчас, потому что новые издание (не репринтные) всегда отличаются от прежних из-за опечаток или исправления опечаток.

    ВідповістиВидалити
  2. На жаль в Україні набагато більше приділяють уваги дослідженням Нового Заповіту, а не Старого. Тому рівень знань по критиці П'ятикнижжя є досить низьким. Доводиться писати статті на рівні "лікбезу", інакше статтю не зрозуміють, якщо взагалі дочитають до кінця. Велику кількість гіпотез мені довелось спростити та згрупувати по даті написання.

    На жаль, я не був у Мюнстері. Напевно там пісня Міріам написана на остраконі, знайденому в пласті, надійно датованому 12 ст. до н.е. А текст П'ятикнижжя висить у вигляді сувою, який за допомогою радіовуглецевого аналізу датований 4 ст. до н.е.

    Стосовно канону. Для того, щоб твердити про дату канонізації П'ятикнижжя, необхідно відповісти на питання про природу відмінностей між самарянським та юдейським П'ятикнижжям.

    ВідповістиВидалити
  3. > рівень знань по критиці П'ятикнижжя є досить низьким

    Вот именно поэтому необходимы качественные публикации. Кому же, как не нам с Вами, этот уровень повышать.

    ВідповістиВидалити
  4. Не хочете дослідити зі мною походження додаткової самарянської заповіді?

    ВідповістиВидалити
  5. По-моєму, її походження вже давно встановлено. Або я чогось не знаю?

    ВідповістиВидалити
  6. Ще місяць назад я також був у цьому впевнений. Але зараз я вважаю, що загальноприйнята точка зору має проблемні місця, які й пропоную обговорити.

    ВідповістиВидалити
  7. З вашою допомогою (щиро дякую і низько кланяюсь) мені вдалось ознайомитись з відмінностями між масоретським та самарянським Пятикнижжям. Дослідження "самарянських гармонізацій" показує, що вони утворені шляхом прямого переписування тексту з одного місця в інше. Додавались лише мінімальні вступні слова.

    Вважається, що самарянська додаткова заповідь має таку ж природу і повністю переписана з історії про встановлення жертовника на горі Герізім у Втор.27.

    Недавно я прочитав книгу норвезького вченого Магнара Картвейта "Походження самарян", в якій він описує, як невідомий самарянин створював свою додаткову заповідь. Сам вчений вважає, що ця заповідь була створена в 1 ст. до н.е.

    До прочитання цієї книги я також притримувався цієї точки зору. Але зараз хотів би підняти таке питання. Який текст Второзаконня лежав перед невідомим самарянським автором? В якому він був вигляді? Для цього необхідно порівняти текст додаткової самарянської заповіді з текстом Второзаконня, чим ми з вами і займемось.

    ВідповістиВидалити
  8. Я сравнил текст дополнительной заповеди, той что следует после Исх. 20:17 по изданию фон Галла с масоретским текстом и самим фон Галлом (Втор. 11:29-30 и 27:2-7). С масоретским текстом, помимо горы Гаризим, есть несколько небольших отличий, например, MT: אלוני מרה и фон Галл: אכון מורא. Вы что-то другое имеет в виду?

    ВідповістиВидалити
  9. Припустимо, якийсь самарянський автор в 1 ст. вирішив створити додаткову заповідь. В такому випадку перед ним повинен був бути самарянський варіант Второзаконня. Порівняємо фінальний текст самарянської заповіді з самарянським Второзаконням.

    Зараз скину вам файл. Перегляньте його, а тоді зможемо проаналізувати.

    ВідповістиВидалити
  10. Якби я був невідомим самарянським автором і, маючи на руках текст Самарянської Тори, хотів створити додаткову заповідь, яка б підвищувала авторитет моєї священної гори, то мені достатньо було б переписати текст Втор. 27:2-7. Можливо, деякі слова я б пропустив. В такому випадку я б отримав текст, максимально наближений до оригінальної історії про жертівник у Втор. 27, типову "гармонізацію".

    Але наш невідомий автор відкрив сувій Второзаконня на главі 11, переписав половину вірша (додавши додаткове слово "землю ханаанців"), перелистав близько 10 метрів сувою, щоб відкрити главу 27 (перемотавши при цьому весь девтерономічний кодекс 12-26), почав далі переписувати з половини вірша Втор. 27:2 і далі до 27:7, пропускаючи при цьому деякі уривки. А після переписування Втор. 27:7 автор знову перемотав 10 м девтерономічного кодексу законів для того, щоб переписати Втор. 11:30, злегка змінивши цей вірш.

    Навіщо було так все ускладнювати?

    ВідповістиВидалити
  11. Возможно, он хотел, чтобы в заповеди обязательно были слова Сихем и Гаризим. Такое сочетание есть в Втор. 11, на там нет ничего про жертвенник, поэтому он вставил кусок из 26 главы. А 26 главу он нашел по связи со словом "гаризим", ибо наверняка знал наизусть все упоминания этого слова.

    ВідповістиВидалити
  12. Автору було б цілком достатньо включити Втор. 27:4-7:
    "І станеться, коли ви перейдете Йордан, поставите те каміння, що я наказую вам сьогодні, на горі Герізім, і повапниш їх вапном. І збудуєш там жертівника для Ягве, Бога свого, жертівника з каміння, не піднесеш над ними заліза. З цілого каміння збудуєш жертівника Ягве, Бога свого, і принесеш на ньому приношення Ягве, Богові своєму. І жертви мирні, і будеш там їсти, і будеш веселитись перед лицем Ягве, Бога свого".

    Але автор написав по іншому. Тому висловлю припущення перше.
    Перед невідомим самарянським автором лежав текст, який не був ідентичний самарянському Второзаконню чи масоретському тексту. Цей текст мав різночитання, які були присутні практично на кожному сувої. Саме цим можна пояснити невеликі відмінності при переписуванні Втор. 11:29а та 27:3а (див. табл.).

    ВідповістиВидалити
  13. Звичайно, я його бачив. Але ваше пояснення видалось мені надто складним, тим більше що воно є цілком гіпотетичним.

    Ми не можемо виходити з позиції, що автор обов'язково хотів отримати в своїй заповіді згадування і гори Герізім, і Сихему. Для його читачів не існувало проблеми з ідентифікацією гори Герізім. Єдине, що можна стверджувати, це те, що самарянський автор прагнув підвищити авторитет святилища (або храму) на горі Герізім. І для цього йому було достатньо Втор. 27:4-7.

    Переписування уривків з глав 11 і 27 мало сенс лише в тому випадку, якщо вони належали одній історії та знаходились на сувої поруч.
    Іншими словами, на сувої автора, що створив додаткову самарянську заповідь, не було Девтерономічного збірника законів 11:31-26:19. Це лише гіпотетичне припущення і довести його неможливо. Але воно може пояснити непотрібне перемотування половини книги Второзаконня туди і назад.

    ВідповістиВидалити
  14. > Для його читачів не існувало проблеми з ідентифікацією гори Герізім

    Для читателя Втор. 11:30 такой проблемы тоже не было, тем не менее автор этого стиха добросовестно указал нам, где именно находится гора Гаризим. Автор дополнительной заповеди говорит от лица Бога, который обращается к людям, никогда не бывавшим в Палестине. В обоих случаях литературный жанр требует описания географии.

    ВідповістиВидалити
  15. Так, але автор Втор. 11:30 пояснював це досить туманно, для людей, які ніколи не були в Палестині. Тому автор не використовував назв міст. Читання "перед Сихемом" скоріш за все є вторинним, дописаним іншим автором. І масоретський текст це підтверджує. Оригінальний текст пояснював місцезнаходження гори Герізім розпливчато, як для людей, що не знали місцеву географію, щось на зразок "навпроти Йордану, на захід, в землі ханаанців, біля високого теребинта" (LXX).

    ВідповістиВидалити
  16. Мне так не кажется. Автор Втор. 11:30 описывает место ясно, называя опорные пункты Гильгаль и "дуб Море" (см. Быт. 12:6), который находится возле Сихема. Да, "перед Сихемом" - это скорее всего самаритянское добавление, но ведь мы договорились сравнивать именно самаритянский текст с самаритянской заповедью.

    ВідповістиВидалити
  17. Ну добре. Погодимось з вашим твердженням, що для автора було важливо пояснити місцезнаходження гори Герізім. Йому для цього достатньо було списати Втор. 27:4-7, перемотати сувій і списати Втор. 11:30. Але він поступив значно складніше. Пояснити це якоюсь однією причиною дуже важко. Тому я й припустив, що автор розумів розповідь про гори Герізім і Гевал 11:29,30, 27:4-26 як єдину історію, яка знаходилась у нього на сувої поряд, без Девтерономічного збірника Втор. 12-26. Тому він так і "гуляє" по різних віршах туди і назад, бо в нього це все було в одній історії.

    ВідповістиВидалити
  18. Поверненмося до нашого невідомого автора.
    От сидить самарянин в 1 ст. до н.е. і думає: "Кляті юдеї спалили мій храм. Дай но я їм впадлю. Добавлю в декалог заповідь про вшанування гори Герізім". І створив він нову заповідь.

    Така сатирична реконструкція піднімає наступні проблеми. Яким чином самарянин додав свою заповідь? Можливі варіанти:
    1. Дописав ще одну після десятої.
    В такому варіанті в нього буде не 10, а 11 заповідей. А в "клятих юдеїв" залишиться старий варіант з 10 заповідями. Який у цьому сенс?
    2. Видалив якусь одну заповідь, вставивши замість неї свою.
    В такому випадку в нього буде також 10 заповідей, як і в "клятих юдеїв". Але в юдеїв при цьому залишиться стара заповідь. Обидва декалоги будуть відрізнятись однією заповіддю.
    3. Вписати свою заповідь у вже існуючу, переробивши попередню.
    В такому випадку в обидвох варіантах декалогу буде існувати одна заповідь, що суттєво відрізнятиметься самарянськими "гармонізаціями".

    Наявне порівняння двох варіанттів 10 заповідей показує, що невідомий самарянин (ймовірно) обрав перший варіант. В такому варіанті в юдейському декалозі повинно бути 10 заповідей, а в самарянському - 11 заповідей.

    Проведемо експеримент.
    Не заглядаючи в який би не було канон розділимо масоретський текст декалогу в Вих. 20 на заповіді. Попробуйте зробити це без зовнішній підказок, використавши тематичний розподіл заповідей. Так, як вам здається логічним. Що у вас вийшло?

    ВідповістиВидалити
  19. Вадим Журавлев03.08.12, 16:36

    Когда иудейский декалог стал декалогом? В смысле - когда иудеи в тексте Исх. 20 стали выделять 10 заповедей?

    ВідповістиВидалити
  20. Я точно не скажу, але на скільки мені відомо, на початку нашої ери.

    ВідповістиВидалити
  21. Вадим Журавлев03.08.12, 18:48

    Для Ваших рассуждений это важно - как представлял себе декалог автор дополнительной заповеди - просто как текст или как выделенные 10 заповедей. Вы неявно предполагаете, что как 10 заповедей.

    ВідповістиВидалити
  22. Как правильно делить декалог на 10 частей - это вопрос нетривиальный, как показывает история церкви. Что касается Вашего предложенного упражнения - я не могу сделать его совершенно независимо, потому что в моем тексте есть уже масоретское разделение. Тем не менее, вот что у меня получилось.

    1 Я твой бог.
    2. Кроме меня - никого.
    3. Не давай пустой клятвы моим именем.
    4. Соблюдай субботу.
    5. Родители.
    6. Не убий.
    7. Не блудодействуй.
    8. Не кради.
    9. Не лжесвидетельствуй.
    10. Не отбирай чужое имущество.

    ВідповістиВидалити
  23. >Для Ваших рассуждений это важно - как представлял себе декалог автор дополнительной заповеди - просто как текст или как выделенные 10 заповедей. Вы неявно предполагаете, что как 10 заповедей.<

    Досить слушне зауваження. На ранніх етапах розвитку заповіді Вих. 20 могли бути звичайним переліком, не декалогом. Але як їх розумів самарянський автор? Однозначно відповісти неможливо.

    Стосовно розподілу заповідей.
    При розділі я навмисно в канони не заглядав і у мене вийшло 9 заповідей. Все майже як у вас, тільки перша заповідь Вих. 20:2-6. Ці вірші я зрозумів як єдину монотеїстичну заповідь. Після отримання результату з 9 заповідями я сам був здивований. Потім попросив співробітницю (свідка Єгови) проробити те ж саме. В неї вийшло точно так же. Але коли вона заглянула у свій канон, то зразу ж "виправилась".

    ВідповістиВидалити
  24. Предположим, что был текст, в котором за 11:30 сразу шел 27:2. Что это за "эта тора" которую нужно написать на камнях?

    ВідповістиВидалити
  25. Для цього необхідно абсолютно точно знати, в якому вигляді була книга Второзаконня на момент написання Втор. 27:2-3. Я цього не знаю.

    Ще одне питання. У Втор. 27 вказано написати Тору і побудувати жертовник. Я не зовсім зрозумів, це треба зробити з одних і тих же каменів, чи різних? Тору необхідно було написати на каменях жертовника чи інших?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Речь идет о разных камнях.

      Получается, что нехорошо из Второзакония вырезать 12-26, становится непонятно, что писать на камнях.

      Видалити
  26. На каменях необхідно написати Тору. Біблійні автори найчастіше цим словом називають книгу, яку написав Мойсей. Тому, можливо, на каміннях необхідно написати саму книгу Второзаконня у тому вигляді, в якому вона існувала на момент написання Втор.27:2-3.
    Людина, яка читала свиток Второзаконня, вважала, що цей свиток колись був переписаний з каменів, на яких колись Ісус Навин переписав всі слова Мойсея.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. > Біблійні автори найчастіше цим словом називають книгу, яку написав Мойсей.
      Что-то тут не так. Разве Моисей писал какую-то книгу? Тора - это правило, инструкция, закон или совокупность заповедей. Значение "книга", "свиток" появилось только в Мишне.

      Видалити
  27. Я висловив точку зору Стефана Шорха, який вважає, що в даному випадку Тора - це закон Мойсея (книга Мойсея).

    Давайте трохи заглибимось у текст Второзаконня. Я запропоную своє розуміння структури деяких частин книги.

    У Втор. 11:26-28 починається тема благословення і прокляття. Мойсей розповідає, що зараз дасть їм благословення і прокляття за дотримання чи недотримання заповідей. Але далі замість переліку благословінь і проклять у Втор. 11:29 йде врізка іншого автора, який стверджує, що ці благословіння і прокляття необхідно проголосити на горах Герізім і Гевал. Але знову замість розповіді про благословіння і прокляття на цих горах ми знову маємо врізку іншого автора, який почав вставляти Девтерономічний збірник законів. Після закінчення збірника законів у Втор. 27:1-3 ми маємо заповідь про написання на каменях Тори, у Втор. 27:4-7 наказ побудувати жертовник. А з Втор. 27:11 продовжується розірвана раніше розповідь про благословіння і прокляття на самарійських горах. А з Втор. 28 продовжується тема благословінь і проклять, яка розпочата у Втор. 11:26-28.

    Реконструкція етапів написання цієї частини така.
    Основна сюжетна лінія містила благословіння та прокляття за дотримання чи недотримання заповідей. Ці благословіння та прокляття були симетричними і не передбачали ніякого виголошення. Зараз вони знаходяться у Втор. 28. Але якийсь невідомий автор вставив розповідь про те, що ці благословіння і прокляття необхідно виголосити на самарійських горах. На наступному етапі було вставлено два уривки. В одному з них, окрім виголошення благословінь і проклять, на горі Герізім необхідно було збудувати жертовник. В іншому уривку необхідно було зразу після переходу Йордану поставити камені і написати на них Тору. В цьому уривку не було вимоги поставити ці камені на горі Герізім. Але в нашому тексті присутні два уривки про написання Тори. Перший у Втор 27:1-3 і другий у Втор. 27:8, де Тору необхідно написати вже на горі Герізім. Другий уривок є результатом переробки самарянського автора уривка у Втор. 27:1-3. Старий уривок зберігся на іншому сувої і з часом також попав в книгу.
    На наступному епаті перед цими уривками якісь невідомі автори почали вставляти закони з безумовною вимогою централізації культу, які зараз ми називаємо Девтерономічним збірником.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. > Я висловив точку зору Стефана Шорха, який вважає, що в даному випадку Тора - це закон Мойсея (книга Мойсея).

      Стефан Шорх, как и все остальные, считает, что "эта тора" относится к части книги Второзаконие, какой именно, он не указывает. Й. Шапер, на которого он при этом ссылается, считает, что эта часть - Втор.5:1-26:19. Лофинк, на которого ссылается Шапер, считает, что это главы 5-26 и 28.

      Вот что написано у Шорха:

      "Идентификация надписи на камнях как "эта тора" означает, что в самой книге Второзаконие есть мысль о ее текстуальном характере (ссылка на Й. Шапера). В соответствии с Втор. 27, тора, записанная Моисеем - это та самая тора, копию которой читатель держит в своих руках. Таким образом авторитетность Второзакония подтверждается не просто заявлением неизвестного автора, а существованием самой этой копии."

      Й.Шапер основывает свою мысль на инклюзио в Втор. 27:3 и 27:8 с одной стороны, и 4:44 - с другой. Это инклюзио выражено словами וזאת התורה ... התורה הזאת "Это тора ... эта тора".

      Вы в своих рассуждениях игнорируете идею инклюзио. Авторы нашей любимой литературы не делили текст на главы и абзацы - вместо этого они использовали "инклюзио" - какими словами раздел начинается, такими же словами он должен заканчиваться. Так читатель понимал, что раздел закончился, и далее наступает новый раздел, обычно никак текстуально не выделенный. Часто повторялось не только начало, но и все элементы раздела, кроме самого главного элемента, который, таким образом, оказывался в середине, окруженный подчиненными элементами.

      Именно такую структуру имеет Втор. 27:

      A. Общие слова Моисея - соблюдай заповеди - 27:1
      B. Напиши эту тору на камнях - 27:2-4
      X. Построй жертвенник 27:5-7
      B. Напиши эту тору на камнях - четко 27:8
      A. Общие слова Моисея - исполняй заповеди 27:9-10

      Столкнувшись с первым повторением, т.е. с "напиши на камнях" автор понимал, что только что он прочитал самое главное (построй жертвенник), и далее ожидал повторения элементов в обратном порядке с развитием каждой идеи - "напиши четко", "исполняй заповеди и законы".

      Ту же самую структуру имеет книга Второзаконие в целом - главный элемент - сборник законов, окруженный концентрическими слоями. Поэтому мне не очень нравится идея с вырезанием сборника законов.

      Видалити
  28. Я не вбачаю серйозних підстав для твердження, що 4:44 і 27:3 є прикладом інклюзіо.
    Мені здається, що коментатори в значній мірі зловживають цим терміном. Якщо я візьму якийсь документ і вставлю його всередину іншої історії, розірвавши її, то я отримаю "інклюзіо".

    Ви не помітили головної відмінності між 27:2-3 і 27:4-8.
    Втор. 27:2-3:
    І станеться того дня, коли ви перейдете Йордан до того Краю, що дає тобі Ягве, Бог твій, то поставиш собі велике каміння, і повапниш їх вапном. І понаписуєш на них усі слова цього Закону, коли перейдеш, щоб увійшов ти до того Краю, що Ягве, Бог твій, дає тобі, Край, що тече молоком та медом, як промовляв був Ягве, Бог батьків твоїх, до тебе.

    У цьому уривку Тору необхідно написати зразу після переходу Йордану, в той же день. Дуже малоймовірно, щоб тут йшлось про гору Герізім. Скоріше десь біля Гілгалу, де в часи біблійного автора знаходились камені, що нібито були поставлені там Ісусом Навином (Нав. 4:8).

    У Втор. 27:4-8 ми маємо:
    І станеться, коли ви перейдете Йордан, поставите те каміння, що я наказую вам сьогодні, на горі Герізім, і повапниш їх вапном .
    І збудуєш там жертовника для Ягве, Бога свого, жертовника з каміння, не піднесеш над ними заліза. З цілого каміння збудуєш жертівника Ягве, Бога свого, і принесеш на ньому приношення Ягве, Богові своєму. І мирні жертви, і будеш там їсти, і будеш веселитись перед лицем Ягве, Бога свого.
    І напишеш на тих каміннях усі слова цього Закону дуже виразно.

    Цей уривок стверджує, що Тору треба написати на горі Герізім. В ньому міститься ще один наказ поставити каміння і ще раз наказується помастити їх штукатуркою. Це є дві версії одної заповіді. А посередині другої заповіді міститься наказ поставити на горі Герізім жертовник.

    ВідповістиВидалити
  29. > Я не вбачаю серйозних підстав для твердження, що 4:44 і 27:3 є прикладом інклюзіо. Мені здається, що коментатори в значній мірі зловживають цим терміном.

    Я не поддерживаю подход, при котором исследователь считает, что все, что было до него - ерунда, а он один видит то, что было на самом деле. Хорошо, если Ваши собственные изыскания будут строится сверху накопленных идей, если они будут их развивать и улучшать, а не отвергать. В Еврейской Библии очень много примеров концентрических структур, вряд ли стоит игнорировать это явление.

    Я знаю проблему, о которой Вы говорите - вся 27 глава переносит фокус повествования с полей моава где-то напротив Иерихона в место напротив Сихема, до которого от Иерихона за день не дойти. Эта проблема не решается исключением из Второзакония свода законов.

    ВідповістиВидалити
  30. Якщо ви приведете приклади концентричних кругів навколо Втор. 12-26 і запропонуєте кращу модель літературного розвитку Второзаконня, я їх прийму.

    ВідповістиВидалити
  31. На фоне нашей дискуссии я прочитал статью Шорха, которую Вы недавно перевели, и мне она очень понравилась. Интересно, что есть ли какие-то отзывы об этой статье? Что говорят остальные "самаританологи"? Плохо, что статья опубликована в не очень престижном издании. Он во введении говорит, что идею Альта поддержали фон Рад и Моше Вайнфельд. Особенно интересно, что говорит Вайнфельд о северном происхождении Второзакония.

    Если позволите, я хотел бы поработать над русской версией перевода и опубликовать ссылку на нее на своем блоге. Есть ли возможность добавить к ней окно комментариев?

    ВідповістиВидалити
  32. Російський переклад був здійснений у форматі стрінки, а не публікації (як у вас сторінка "Книги"). Зараз перевів цю статтю у формат публікації, тому на даний момент коментарі доступні.

    Чесно кажучи, я здійснив російський переклад цієї статті для того, щоб запропонувати вам розмістити його на вашому блозі. В мене був би український текст, а у вас - російський. Але потім засумнівався, чи буде вам цікавий такий варіант, і виклав обидва переклади.

    Про реакцію на статтю Шорха я б відповів словами Авраама ібн Езри "Кто понимает, будет хранить молчание."

    ВідповістиВидалити
  33. Вайнфельд, як і деякі інші вчені, помітив аналогії між книгою Осії та Второзаконням. Таким чином, він припустив, що пророк Осія (що нібито жив у Ізраїлі 8 ст. до н.е.) вже був знайомий з цією книгою.

    ВідповістиВидалити
  34. Для того, щоб закінчити з 10-ю самарянською заповіддю і перейти до обговорення статті Шорха я запропоную заключний висновок.

    Перелік заповідей у Вих. 20 на момент його створення ще не був декалогом. Згідно сюжетної лінії книги Вихід Мойсей написав ці слова на перший таблицях заповіту, але скільки було заповідей, ніде не вказано. Ці таблиці Мойсей розбив, і Бог дав йому нові. На цих нових таблицях заповідей було рівно 10.

    Тому на якомусь етапі біблійні редактори прийшли до висновку, що на перших таблицях також повинно бути 10 заповідей. Вони спробували розділити перелік у Вих. 20 на 10 заповідей. Але це виявилось проблематично, тому що насправді їх там 9. Для того, щоб отримати 10 заповідей різні коментатори розділяли одну з заповідей на дві, деякі - першу заповідь, інші - останню. А наш самарянський автор вирішив просто добавити одну. Таким чином він фактично здійснив гармонізацію, причому таким же способом, яким були здійснені й інші гармонізації Самарянської Тори.

    Тому пропоную такі висновки:
    1. Десята самарянська заповідь є однією з гармонізації прото-самарянського тексту.
    2. Вона здійснена орієнтовно в той же час і тими ж людьми, що й інші гармонізації.
    3. Дивна специфіка цієї гармонізації може вказувати на те, що перед автором цієї заповіді був текст Второзаконня без девтерономічного збірника законів Втор. 12-26.

    Якби я (разом з Шорхом) вважав, що Второзаконня написане в Ізраїлі 8 ст. до н.е., то часом створення всіх цих гармонізацій мав би бути 8 ст. до н.е. Але я не такий оптиміст і схильний вважати, що девтерономічний збірник законів був написаний у Самарії 3 ст. до н.е. Тому я припускаю, що самарянські гармонізації тексту Тори відбулись незадовго до 3 століття. Таке датування є менш радикальним та більш правдоподібним.

    ВідповістиВидалити