27.07.12

Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня

Стефан Шорх, університет Мартіна Лютера

З 1953 року, коли був опублікований знаменитий нарис Альбрехта Aльта "Батьківщина Второзаконня", питання про історичне походження книги Второзаконня стало важливою темою у дослідженні Єврейської Біблії. Особливо наголошуючи на концептуальні паралелі між Второзаконням і книгою пророка Осії, Альт стверджував, що Второзаконня було створене не в Юдеї чи Єрусалимі, а в північному Ізраїлі. Хоча це припущення підтримали визначні фахівці з книги Второзаконня, сьогодні теорія Альта є далекою від загальноприйнятої вченими з Старого Заповіту. Однією з основних причин такої ситуації, здається, є одне слабке місце: дослідження Альта не пропонує пояснення того, як ідея централізації культу, що так яскраво виражена в книзі Второзаконня (особливо в главах 12, 14 і 16), підходить до географічної ситуації Ізраїлю. Тому ця проблема здається вартою розгляду і буде в центрі уваги даної статті.

Вперше ідея централізації культу з’являється у Втор. 12:5:

Тільки на місці, яке вибере Господь, Бог ваш, зі всіх ваших племен, щоб покласти там ім'я своє, на місці перебування його будете шукати. І ти прийдеш туди…

Ця або аналогічні формули з'являються в Книзі Второзаконня не менше 22 разів. З точки зору всього наявного масоретського тексту обране місце чітко визначене в рамках так званої Девтерономічної історії. Відповідно, обране місце – це Єрусалим, як сказано в наявній розповіді в 1 Книзі Царів 8:16 / 2 Хр. 6:5-6:

Від того дня, коли я вивів свій народ з єгипетського краю, я не вибрав собі міста зо всіх Ізраїлевих племен, щоб збудувати храм на пробування мого імені там. І не вибрав я нікого, щоб був володарем над народом моїм, Ізраїлем. Та вибрав я Єрусалим на пробування мого імені там, і вибрав я Давида, щоб був над народом моїм, Ізраїлем.

Цей вірш разом з вісьмома аналогічними фразами в Книзі Царів створює зв'язок між обіцянкою "вибере" в тексті Повторення Закону та виконанням "вибрав", який не тільки увійшов в єврейську та християнську традиції, але згодом став загальновизнаним в біблеїстиці. Відповідно, більшість реконструкцій літературної та релігійної історії стародавнього Ізраїлю вважають вимогу централізацію культу такою, що зародилась в Єрусалимі та натякала на Єрусалим з самого початку.

Що стосується літературної історії цього зв'язку, то здається цілком очевидним, що уривки в Книзі Царств є лінгвістично і змістовно залежними від формули централізації культу в книзі Второзаконня, а не навпаки, як можна особливо дізнатися з аналізу єврейської формули Второзаконня "покликати ​​ім'я його замешкати там". Сандра Ріхтер переконливо продемонструвала, що ця формула Второзаконня заснована на аккадській формулі šuma šakānu, що буквально означає "покласти ім'я." Здається, що без знання її джерела єврейський переклад цієї формули в книзі Второзаконня для тогочасних авторів і читачів Єврейської Біблії був важко зрозумілим, і тому в тексті Книги Царств вона була замінена на більш зрозумілу формулу "перебування його імені там", в той час як оригінальна важкозрозуміла фраза «покласти ім’я там» повністю відсутня в цьому творі. Таким чином, відповідний текст в Книзі Царів є вторинним по відношенню до того, що міститься в книзі Второзаконня.

З іншого боку, як правило, визнається, що Второзаконня не може розглядатися тільки у зв'язку з так званою Девтерономічною історією, а повинне сприйматись як самостійний літературний твір. Тому цілком очевидно, що оскільки Девтерономічна ідентифікація Єрусалиму в якості обраного місця здійснена тільки за межами тексту Второзаконня, вона не може вважатися цілком очевидною в якості дійсної ідентифікації самої книги Второзаконня. І ми повинні розглядати ту ідентифікацію, яка передбачена в межах самого літературного твору. Однак, якщо ми обмежимо наші пошуки натяків на обране місце текстом Второзаконня в його нинішньому вигляді, ситуація стане набагато складнішою. У цих літературних межах і в загальному можливі два шляхи пояснення формули централізації культу, які дійсно можуть бути запропоновані в якості пояснень:

 1) Формула централізації культу спочатку мала розподільне значення, посилаючись на різні місця, тобто "де б Господь, Бог твій, не вибрав покласти ім'я своє".

 2) Формула централізації культу посилається тільки на одне єдине місце.

Перший варіант, розподільне «де б», з точки зору єврейської лінгвістики дійсно не виключений. Але це буде означати, що автор Второзаконня був недосвідченим єврейським письменником або навмисно вибрав неоднозначний вираз, тому що замість того щоб писати «в місці» він міг би написати "в кожному місці", таким чином, прийшовши до безсумнівно розподільного значення, як наприклад, у законі про вівтар у Вихід 20:24: «на кожному місці, де я згадаю ймення своє". Крім того, дивлячись на концептуальні наслідки цього розуміння, розподільне значення здається виключеним як з точки зору простору, так і часу. Твердження, що формула націлена на синхронне існування низки обраних місць, як запропонував Барух Халперн, здається, не має сенсу через Девтерономічну концепцію неритуального забою худоби і в світлі того факту, що Второзаконня передбачає, що шлях до святого місця може бути довгим (наприклад, Втор. 26:1-3). Альтернативна думка про те, що автор Второзаконня, можливо, мав на увазі кілька послідовних обраних місць, яку пропонує, наприклад, Герхард фон Рад, здається настільки ж складною через концепцію Второзаконня про те, що вступ Ізраїлю в обрану землю є кінцем блукань і початком періоду загального відпочинку.

Таким чином, формула централізації культу повинна розглядатися як посилання лише на єдине місце. Відповідаючи на питання, про яке конкретне місце говориться в книзі Второзаконня,  текст, здається, дає чітке визначення в 27:4-8, хоча тлумачення поколінь вчених, орієнтовані на Єрусалим, здебільшого ігнорують те, що більш пізній текст є чіткою відповіддю на вимогу централізації культу,  виражену в Втор. 12.

Відповідне місце, орієнтоване на вимогу централізації культу, починається вже у Втор 11:31, як свідчить літературна структура і роздільний знак в Самарянському П'ятикнижжі:

Коли ви перейдете Йордан, щоб увійти посісти той Край, що дає вам Господь, Бог ваш. І посядете його, й осядете в ньому, то будете додержувати, щоб виконувати всі постанови й закони Його, які я сьогодні даю вам. Оце постанови та закони, які ви пильнуватимете виконувати в Краї …(Втор. 11:31-12:1)

Наступний уривок починається в 2-й особі множини " Конче винищите всі ті місця...", вірші 2-12, продовжуючи далі з вірша 13 в однині "Стережись...". Через зміну числа і наявність декількох повторень, як правило, вважається, що текст є результатом діахронічного літературного розвитку. Однак, для нашого нинішнього питання реконструкція наступних літературних етапів у Втор 12 не має ніякого значення, оскільки Втор. 27 явно ставиться до тексту в цілому, висновок, який заснований на спостереженні, що Втор. 27:6-7 використовує однину, як Втор. 12:13-18, але наслідує послідовність уривку в множині 12:4-7.

Наступний огляд показує декілька паралелей в структурі та формулюваннях Втор. 11:31-12:18 і Втор. 27:2-7:


Второзаконня 11:31–12:18
Второзаконня 27:2-7

11:31
Коли ви перейдете Йордан
І станеться того дня, коли ви перейдете Йордан

27:2

щоб увійти посісти той Край, що дає вам Господь, Бог ваш…
до того Краю, що дає тобі Господь, Бог твій,

12:2–3 
(руйнування культових місць)

12:4–5
… бо тільки на місці, яке вибере Господь, Бог ваш, зо всіх ваших племен, щоб покласти там ім'я своє, на місці перебування його будете шукати.
І коли ви перейдете Йордан, то поставите те каміння, що я наказую вам сьогодні, на горі Гевал, і повапниш їх вапном. І збудуєш там жертівника для Господа, Бога свого, жертівника з каміння…

27:4–5
12:6 
І принесете туди свої цілопалення,

і принесеш на ньому цілопалення Господеві, Богові своєму.
27:6b

  і свої жертви,
І принесеш на жертву мирні жертви,
27:7

і свої десятини та приношення рук своїх, і обітниці свої, і дари свої, і перворідних худоби своєї великої та худоби своєї дрібної.

12:7 
І будете їсти там перед лицем Господа, Бога вашого, ви та доми ваші,
і будеш там їсти,


і будете радіти…
і будеш радіти перед лицем Господа, Бога свого.


Огляд показує, що насправді Втор 27:4-5 визначає "місце, яке вибере Господь, Бог твій" (Втор. 12:5), як місце розташування вівтаря та каменів, на яких мала бути написана Тора.

Однак, ми повинні зрозуміти, що масоретське читання Втор 27:4 "на горі Гевал" майже напевно є вторинним ідеологічним виправленням, протилежним до історично первинного читання "на горі Гарізім», яке збереглось в Самарянському П'ятикнижжі і в старому латинському перекладі Vetus Latina. Отже, згідно первинного тексту книги Второзаконня цей вівтар повинен бути побудований на горі Гарізім, яка згідно з обрамляючими уривками Втор. 11:29 та 27:12-13 є горою благословення. Здійснивши це спостереження, ми можемо підійти до проблеми контексту та мети цієї ідентифікації.

У якості відправної точки ми повинні відзначити, що визначення Второзаконням гори Гарізім як обраного місця, здається, виключає в якості обраного місця Єрусалим, так як воно тільки одне. Еккарт Отто спробував уникнути цієї проблеми шляхом тлумачення Втор. 27 як пізнього доповнення до тексту, коли Второзаконня вже було частиною Тори і тому вівтар на горі Гарізім можна розглядати в якості виконання закону про вівтар у Вих. 20:24, що передбачає існування декількох обраних місць. Аналогічним чином, Крістоф Ніган запропонував, що виконання закону про вівтар у Втор. 27 утворене з самого початку з точним і конкретним посиланням на Вих. 20:

Для того, щоб зберегти легітимність Єрусалимського храму [...] згадки про святилище на горі Гарізім у Второзаконні 27 було навмисно подано у вигляді відповідного регулювання, що знаходиться у законі про вівтар у Вихід 20:24-26 [...], а не Девтерономічного закону культової централізації Второзаконня 12.

Проте, обидва автори, схоже, забувають, що Втор. 27 було з самого початку написане з урахуванням вимоги централізації культу Втор. 12. І цей більш пізній текст, на відміну і всупереч Вихід 20:24, володіє концепцією тільки одного законного культового місця. Тому їх пропозиції не є задовільними.

Хоча такі пізні припущення були присвячені тексту і його розвитку, інші автори взяли в якості відправної точки історичні обставини. За словами Хайнца-Йозефа Фабрі Второзаконня 27:4-8 було вставлене пізнім юдейським автором, що прагнув здійснити жест національного примирення з прото-самарянами та їх культовими місцями. Ця теорія, здається, виключена з тих же причин, що й теорії Нігана і Отто. Завдяки своїм літературним зв'язкам з Втор 12, Втор 27 визначає вівтар на горі Гарізім не як одне з можливих культових місць серед інших, а в якості єдиного законного культового місця, позбавляючи легітимності всі інші культові місця, включаючи Єрусалим. Тому примирення є малоймовірним мотивом.

Інша позиція була зайнята Надавом Нааманом, який вважав уривки, пов'язані з Сихемом у Второзаконні (Втор 11:26-30; 27:4-10) і Книзі Ісуса Навина (Нав. 8:30-35, 24), як вставки "пізнього писаря, можливо, єфремівця, який прагнув [...] зміцнити уявлення про Сихем як обране місце" після того, як виникли сумніви, чи може перший Єрусалимський храм після його знищення в 587 році до н.е. вважатись обраним місцем. Однак, припущення Наамана, окрім того, що є швидше спекулятивним в декількох точках (наприклад: походження і текстовий розвиток Второзаконня чи інтелектуальна історія Юдеї), призводить до фундаментальної проблеми. Як міг єдиний писар-єфремівець розширити загальну текстову традицію за допомогою декількох уривків, які було б досить важко прийняти його юдейським колегам. Крім того, оскільки передача текстів у стародавньому Близькому Сході в основному проходила в колективній ситуації, а не в індивідуальній, припущення Наамана, здається, переоцінює можливий вплив єдиного писаря. Таким чином, його припущення також є дуже малоймовірним, і нам доведеться шукати для Втор. 27 іншу історичну ситуацію.

Єдина ситуація, в якій літературні амбіції Втор. 27:4-8 є цілком зрозумілими - це культ на горі Гарізім з автором тексту, що є послідовником культу на горі Гарізім, можна навіть сказати, прото-самарянином. Таким чином, якщо ми повернемось до нашого початкового питання про походження Второзаконня, закон про вівтар у Втор 27 стає новою відправною точкою для підходу до цієї проблеми та її вирішення. Всупереч Альбрехту Альту, який говорив лише про Втор 12-26, коли запропонував північне походження Второзаконня, глава 27, очевидно, також північного походження. І найбільш очевидно, що включення цієї глави повинно було відбутися до того часу, коли Второзаконня було прийняте в Юдеї. Це відбулося, швидше за все, в 7 столітті до н.е., принаймні деякі з основних ідей Второзаконня, здається, були відомі в Юдеї в кінці 7 століття. Виходячи з цього спостереження, найбільш імовірним поясненням мандрівки Второзаконня на південь, здається, є ассирійське завоювання в кінці 8 століття до н.е., коли більша частина еліти північного Ізраїлю втекла у південну Юдею. У важливому дослідженні давньої єврейської палеографії Йоханнес Ренц показав, що після ассирійського вторгнення в північний Ізраїль, північна єврейська традиція написання була продовжена в Юдеї. Цей факт, мабуть, пов'язаний з інтеграцією північної еліти книжників у писарську культуру Юдеї. Таким чином, Второзаконня не тільки поза всяким сумнівом увійшло в писарську культуру Юдеї, але ми навіть знаємо принаймні один з можливих шляхів, по яких Второзаконня, можливо, мандрувало з Півночі на Південь.

Ми можемо собі уявити, що сильні посилання Второзаконня на культ гори Гарізім повинні були представляти серйозну проблему для юдеїв. Таким чином, ми повинні будемо відповісти на питання, чому і як Второзаконня було прийнято в південній Юдеї.

Одним з чинників, безумовно, була вже згадана інтеграція північних книжників в писарську культуру Юдеї. Однак, окрім того слід нагадати ще два пункти:

1) Одним з головних питань, яким займається книга Второзаконня, є створення та опублікування текстів, як, наприклад, виражено в наступному випадку:

І напишеш на тих каміннях усі слова цього Закону дуже виразно. (Втор. 27:8)

Ідентифікація напису на каменях як "цього Закону" означає, що книга Второзаконня сама містить відображення про свій текстовий характер. Згідно Втор. 27 Закон, який був записаний Мойсеєм, є тим самим, який читач фактично тримає в своїх руках. Таким чином, претензія на авторитетність книги Второзаконня озвучена не анонімним автором, а самою наявною копією читача. Це авторитет "книги в книзі" у відомому формулюванні Жан-П'єра Сонета. Наскільки нам відомо, такого роду претензія на авторитетність є винаходом Второзаконня і це, безумовно, зберегло книгу від забуття, а також допомогло їй у визнанні своїми читачами.

2) Переміщення Второзаконня у південну Юдею, звичайно, спричинило зміну його контексту, тобто книга була винесена за межі її первинної історичної, географічної та соціологічної ситуації. Ця зміна контексту означає, що книга була відкрита для повторного осмислення, тобто в Юдеї Второзаконня могло бути і повинно було бути приєднане до нових обставин. Виходячи з цього останнього загального спостереження, тепер ми повинні шукати герменевтичні стратегії приєднання Второзаконня до нових юдейських умов.

Взагалі кажучи, ця нова орієнтація була проведена шляхом приєднання Второзаконня в цілому до Книг Самуїла та Царів, а також формули централізації культу до концепції про Єрусалим, що є єдиним обраним місцем з династією Давида в якості його правителів. Що стосується останнього приєднання, посилання було створене за допомогою виразу "я обрав" в 1 Царів 8:16, що відповідає формулі Второзаконня "вибере Господь".

Тим не менш, необхідно вирішити ще одне текстологічне питання, так як форма дієслова в майбутньому רחבי (вибере) є не єдиним читанням, а Самарянське П'ятикнижжя, натомість, зберігає читання רחב (вибрав). Що стосується цих різночитань, широкий науковий консенсус розглядає самарянське читання як пізнє ідеологічне виправлення ймовірного первинного читання רחבי (вибере), що обслуговувало потреби самарянської общини. Найбільш помітно таке судження увійшло у важливий посібник Емануеля Това з текстової критики Єврейської Біблії як парадигматичний випадок текстового виправлення з ідеологічних міркувань. Тим не менш, Адріан Шенкер у своїх двох останніх статтях відмітив, що читання רחב (вибрав) можна знайти не тільки в Самарянському П'ятикнижжі, воно також підтверджене деякими рукописами грецької Септуаґінти, а також вторинними перекладами давньогрецького тексту П'ятикнижжя на коптську та латинську мови. Це означає, що єврейський текст, що лежав в основі давньогрецького перекладу книги Второзаконня, містив רחב (вибрав), і тому з точки зору текстової критики רחב (вибрав) є, звичайно, первинним читанням, а масоретське читання רחבי (вибере) є вторинним ідеологічним і навіть анти-самарянським виправленням.

Тим не менш, юдейські читачі, здається, не відчували труднощів, бачачи посилання на Єрусалим навіть в первинному та невиправленому רחב (вибрав), тобто до того, як текст був свідомо змінений на רחבי (вибере). Про це можна дізнатись з Неємії 1:8-9:

Пам'ятай же те слово, що ти наказав був Мойсеєві, своєму рабові, говорячи: «Як ви спроневіритеся, я розпорошу вас поміж народами! Та коли навернетеся до мене, і будете дотримувати заповіді мої й виконувати їх, то якщо будуть ваші вигнанці на краю небес, то й звідти позбираю їх, і приведу до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало ім'я моє!»

Цей вільний переказ Втор. 30:1-4 і формула централізації культу чітко поєднує обране місце з часами Мойсея і пов’язує його з Єрусалимом. Таким чином, вона припускає, що обрання Єрусалиму відбулося ще до Мойсея, маючи на увазі концепцію про попереднє призначення Єрусалиму в якості обраного місця. Ця точка зору, ймовірно, спирається на древні місцеві традиції, згідно з якими Єрусалим був місцем Ела, найвищого бога, та місцем небесного зібрання богів. Таким чином, поняття попереднього призначення Єрусалиму як обраного місця, здається, забезпечувало першу можливість розуміння Второзаконня як такого, що посилається на Єрусалим ще до того, як було здійснено заміну від רחב (вибрав) на רחבי (вибере).

Тим не менш, концепція попереднього призначення Єрусалиму є основою тільки для однієї з літературних стратегій, які були застосовані в контексті юдейського переосмислення книги Второзаконня. Проте, засвідчена й інша стратегія, що виходила з концепції правонаступництва кількох обраних місць. Ця точка зору ясно виражена в Пс 77:60-68:

60 І покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей…
67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав…
68 А вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!

Згідно цієї точки зору, обрані місця вже були до того, як Єрусалиму був обраний, але їх обрання пропало. Тому що в 2 Царів 23:27 і в Єр. 7:14-16 поняття правонаступництва навіть залишає можливість того, що обрання Єрусалиму також пропаде. Таким чином, як й інші місця раніше, Єрусалим може втратити свій особливий статус обраного місця:

І сказав Господь: «Також Юду відкину я від лиця свого, як відкинув я Ізраїля, і відкину це місто, яке вибрав, Єрусалим, та цей храм, про який я сказав: ім'я моє буде там!»

Згідно цієї теорії правонаступництва, юдеї могли визнавати, що гора Гарізім була одним з обраних місць в минулому, в той час як Єрусалим був обраним місцем сьогодення і майбутнього.

Те, що це юдейське переосмислення книги Второзаконня мало деякі текстові труднощі, такі як первинний текст формули централізації культу, що містив читання "місце, яке обрав Господь", та розміщення вівтаря на горі Гарізім (Втор. 27:4), стало, здається, зрозуміле тільки в кінці періоду Другого Храму у зв'язку з триваючою дискусією про точне визначення обраного місця. Більше того, у нас є достатньо збережених даних, щоб визначити час текстових виправлень з רחב (обрав) на רחבי (вибере) в формулі централізації культу, і з םיזירג רה (гора Гарізім) на לביע רה (гора Гевал) у Втор 27:4, які були здійснені в текстовій традиції, що стала історичною основою для масоретського тексту.

Як уже згадувалося вище, давньогрецький переклад Второзаконня, датований третім століттям до н.е., містив незмінний текст Второзаконня, тобто форму дієслова у минулому часі "обрав" у формулі централізації культу і читання Гарізім у Втор. 27: 4. Галахічний текст з Кумрану 4QMMT, датований серединою другого століття до н.е., все ще підтверджує формулу централізації культу в минулому часі רחב (обрав):

«Тому що Єрусалим є святим місцем. Це є місце, яке він вибрав з усіх племен ... »

З іншого боку, Храмовий сувій, датований другою половиною другого століття до н.е., вже містить дієслово у майбутньому часі:

«Ти будеш їсти це переді мною у місці, яке я виберу». (11Q19 52:9)
«і будеш радіти переді мною у місці, яке виберу я, щоб покласти своє ім’я»(11Q19 52:16)
«у місці, де я виберу покласти своє ім’я» (11Q19 56:5)
«до місця, де я виберу покласти своє ім’я» (11Q19 60:13-14)

Таким чином, судячи з усього виправлення тексту з "обрав" (רחב), на "вибере" (רחבי) відбулось в період часу між створенням 4QMMT і Храмового сувою, тобто приблизно в середині другого століття до н.е.

Проте, необхідно розглянути наступне питання: якщо дієслово רחב (вибрав) було залишене без змін до середини 2-го століття до н.е., чому воно було виправлене на רחבי (вибере) у 2 столітті до н.е.?

Ряд текстуальних свідоцтв підтверджують, що в 2-му столітті до н.е. під владою Хасмонеїв місцезнаходження обраного місця стало важливим питанням. З одного боку, точний галахічний статус Єрусалиму, здається, потребував уточнення. Таким чином, 4QMMT показує, що в середині 2 століття до н.е. відбулася дискусія з приводу статусу Єрусалиму, причиною чого була певна текстова напруженість між формулою централізації культу книги Второзаконня і посиланням на формулу централізації в Книзі Царів. Формула централізації говорить про місце жертвоприношень, тобто святилище, але Єрусалим є містом. Тому необхідно було відповісти на питання взаємозв’язок між святилищем і містом. Найстарішим свідченням того, що це запитання стало проблемою, можна виявити уже в книгах Хронік. Наприклад, згідно з 2 Хр. 3:1 обраним місцем виступає не Єрусалим в цілому, а скоріше конкретне місце, де буде побудований храм, тобто гора Морія і тік Орнана:

І почав Соломон будувати Господній дім в Єрусалимі на горі Морія, що вказана була батькові його Давидові, на місці, яке приготував Давид на тоці євусеянина Орнана.

Однак, незважаючи на такі випадки, книги Хронік не виявляють тенденцію до систематичного узгодження з цим питанням. В 4QMMT, навпаки, точне місце розташування обраного місця стало важливим питанням: 4QMMT вирішує цю проблему, заявляючи, що як храм, так і місто Єрусалим є обраними святими місцями, але приписуючи храму вищу міру святості, ніж місту. Таким чином, 4QMMT ясно показує, що на карту був поставлений зростаючий інтерес до тлумачення закону централізації культу і розташування обраного місця.

З іншого боку, ставлення до прото-самарян, прихильників культу на горі Гарізім, різко змінилося в гіршу сторону, досягнувши свого піку під час знищенням Йохананом Гірканом святилища на горі Гарізім (128 р. до н.е.) і міста Сихему (106 р. до н.е.). Таким чином, текстові зміни в формулі централізації культу з רחב (вибрав) на רחבי (вибере) і в Втор. 27:4 з "Гарізім" на "Гевал" мабуть відбулись в умовах посиленого екзегетичного інтересу до формули централізації і загальної делегітимізації гори Гарізім і прото-самарянських тверджень про її святість.

Подібно євреям, (прото-) самаряни також внесли деякі текстові вставки для того, щоб зміцнити свої позиції. Найбільш істотною з них є додатковий уривок про вшанування гори Гарізім після Десяти Заповідей.

Тому, ми можемо зробити такий висновок. Судячи з усього, батьківщиною книги Второзаконня було північне Ізраїльське царство, як уже запропонував Альбрехт Альт, хоча Альт не усвідомлював зосередженість Второзаконня на гору Гарізім. Однак, попри це зосередження книга Второзаконня була прийнята також і у південній Юдеї, коли вона прибула, швидше за все, в руках біженців, що втекли з північного Ізраїлю після ассирійського завоювання. Той факт, що Второзаконня сприймалося як текстуальний доказ географічних та історичних претензій як прихильників гори Гарізім, так і прихильників гори Сіон, здається, став одним з основних факторів, які зробили книгу Второзаконня однією з найбільш популярних єврейських книг в елліністичну і римську епоху. Факт, який принаймні запропонований рядом рукописів різних літературних творів, що збереглись в Юдейській пустелі.

Немає коментарів:

Дописати коментар