Датування найдавнішої версії книги Второзаконня

Юха Паккала, Відділ біблійних досліджень, Університет Гельсінкі, 2009.

Вступ

Є декілька причин вважати, що найдавніша редакція книги Второзаконня, по суті, походить з часів після 586 року до н.е. (часу падіння Юдейського царства від рук вавилонян). Особливо це стосується найдавнішого тексту Втор 12, що прийнято вважати ядром прото-Второзаконня (найдавнішої версії книги), який міг бути написаний тільки в ситуації, коли вже не було храму, держави та монарха. Та й інші частини прото-Второзаконня, наскільки його можна відновити зараз, також виявляють ознаки пізнього походження.

Походження П’ятикнижжя. Частина 3. Календар

Ця публікація є спробою аналізу календарних систем, які використовувались в Ізраїлі в давні історичні періоди, та порівняння їх з тими календарями, які приховані у біблійних текстах. Співпадіння календарів може надати можливість з високою долею ймовірності виявити ті періоди, протягом яких створювались біблійні розповіді.

Примітка. У цій статті небесні тіла Сонце та Місяць пишуться з великої літери, а календарний місяць – з малої.

Календар з Гезеру

Розвиток календаря

З давніх-давен первісною мірою часу було регулярне чергування дня і ночі. Через відсутність засобів штучного освітлення робочий день фактично збігався зі світлим денним часом. Відповідно, день розпочинався на світанку і тривав до заходу сонця, а доба – до початку наступного дня (наступного світанку).

Іншою мірою часу був рік. Так, як відбувається постійне чергування дня і ночі, так само й відбувається постійне чергування пір року. На ранньому етапі розвитку календаря початком року вважався час дозрівання певних сільськогосподарських культур, який кожного року припадав приблизно на один і той же час. Календарний рік тривав від періоду дозрівання певної культури до наступного такого періоду. У різних народів початком року вважалось дозрівання різних культур. В деяких народів для визначення початку року використовувались й інші періодичні події, такі як сезонні розливи річок, як у Єгипті.

Список вигнанців, що повернулись з Вавилонського полону (доповнений)

В другій главі книги Ездри знаходиться список людей, що згідно наказу перського царя Кіра повернулись з Вавилону в Юдею. В списку вказані керівники юдеїв, поділ людей на родоводи, поділ по місцях походження, поділ по професіях. Вказана загальна кількість вигнанців, кількість їх худоби та рабів. Після повернення в Юдею люди жертвують золото та срібло на відбудову храму та оселяються у своїх містах. А в наступній главі книги розповідається про початок процесу відбудови храму.

Текстуальні проблеми

Цей список, окрім книги Ездри, міститься також в книзі Неємії та в неканонічній Другій книзі Ездри. Причому, в Другій книзі Ездри стверджується, що ці вигнанці повернулись не в часи царя Кіра, а в часи царя Дарія. В цих трьох варіантах списку вигнанців містяться значні відмінності. В них різняться родоводи, числа в різноманітних групах, кількість пожертвуваних грошей, кількість худоби, переставлені місцями деякі групи людей. Всі ці невідповідності носять хаотичний характер. Лише частину з них можна пояснити помилками переписувачів. Тому неможливо визначити який саме список є первинним, а які є похідними від первинного списку. 

В списку вказана загальна кількість вигнанців, яка становить 42360 чоловік. Але в жодному зі списків в обох книгах Ездри та Неємії сумарна кількість різноманітних груп людей не перевищує 34000 чоловік. Таким чином в усіх трьох книгах переліки є неповними, загальна кількість перелічених вигнанців знаходиться в межах 30000 – 34000 чоловік. 

Час написання книг Ездри та Неємії

На сьогоднішній день в науковому світі стосовно часу написання книг Ездри та Неємії єдиної думки не існує. Якщо підсумувати різні точки зору, то найдавніші частини цих книг вчені датують 5 ст. до н.е., а найпізніші частини – 2 ст. до н.е. 

В цій публікації я хочу навести аргументи на користь того, що навіть найдавніші частини книг написані не раніше 2 ст. до н.е., а найпізніші частини додавались уже в перші століття нашої ери. Відповідно, розповіді книг були написані через 400-500 років після описуваних подій.

Аргументи стосовно пізнього часу написання книг такі:

1. Використання македонського календаря.

В книзі Неємії використовується хронологія, яка свідчить про те, що автори цієї книги використовували календар, в якому новий рік розпочинався восени. Такий календар використовувався в Македонській імперії. Після завоювання Олександром Македонським Близького Сходу в 332 році до н.е. цей календар став поширюватись в Азію.  Його використовували імперії як Птоломеїв, так і Селевкідів.  До цього часу (у вавилонський та перський періоди) в Палестині використовувався календар, в якому новий рік розпочинався навесні.

Походження П’ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим

Згадані мною в першій частині гіпотези про походження перших п’яти книг Біблії мають одну спільну особливість. Всі ці гіпотези припускають, що основні частини П’ятикнижжя були написані в Єрусалимі. Вчені розходяться тільки в періоді та обставинах написання. Проте в самому П’ятикнижжі немає жодного (!) згадування Єрусалиму. І це є досить дивним. Події книг розвиваються в інших містах та областях Палестини. Автори біблійних історій розповідають про походження різних культових місць, історію різноманітних міст і сіл, походження деяких географічних назв. Проте жодним словом не згадують Єрусалим. Якщо історії П’ятикнижжя написані в Єрусалимі, то їх автори мали б проявляти інтерес до історії Єрусалиму. І цей інтерес мав би якось проявитись в біблійних історіях про патріархів чи про завоювання Ханаану. Але нічого подібного ми не спостерігаємо. Автори П’ятикнижжя вперто ігнорують Єрусалим і ні разу його не згадують.

Даний факт турбував багатьох біблійних коментаторів. І вони пропонували свої вирішення цієї проблеми. Я приверну увагу до деяких з них.

Розкопки Кумрану 1993-2004. Попередній звіт. Підсумок

У цьому звіті ізраїльські археологи розвінчують різноманітні міфи стосовно історії Кумрану та походження сувоїв Мертвого моря. Після прочитання звіту ще раз переконуєшся, що різноманітні гіпотези, не підтверджені археологічними даними, є, по суті, повітряними замками, які легко виникають і так же легко руйнуються.

Про Кумран написано багато, запропоновані нескінченні теорії, деякі з них отримали статус фактів, на яких будувались археологічні дослідження останніх п'ятдесяти років. Тут ми хочемо чітко розділити різні гіпотези про це поселення та археологічні дані, які ми отримали в наших розкопках.

Перше поселення в Кумрані було створене в епоху заліза. Коли в період Хасмонеїв це місце знову було заселене, воно було побудоване на тому ж самому місці. Цей факт сам по собі, а також аналіз рельєфу і водного режиму місцевості, надає чіткі свідчення того, що це було оптимальним (і, мабуть, єдиним) місцем на верхньому плато глиняної тераси поряд з крутим обривом, на якому поселення не буде зметене в результаті повеней і зможе зібрати проточну воду і гончарну глину. Твердження, що це місце було обране через свою відокремленість з метою створення першого єврейського монастиря чи общинного центру юдейської пустельної секти, є необґрунтованим.

Походження П’ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези

Канонічна версія

Вважається, що перші п’ять книг Старого Заповіту написав Мойсей. Хоча лише одна з них (п’ята книга Повторення закону) написана від першої особи. Ймовірно канонічне твердження про Мойсеєве авторство всіх п’яти книг розвивалось поступово і з книги Повторення закону перенеслось на всі п’ять книг, не зважаючи на те, що перші чотири книги написані від третьої особи і в них немає жодного твердження, що їх написав саме Мойсей.

Сьогодні гіпотеза про Мойсеєве авторство всього П’ятикнижжя підтримується переважно віруючими, богословами та тими, для кого Біблія є не просто книгою, а прямим словом Бога.

Наукові гіпотези

Біблійні коментатори вже з часів Середньовіччя піддавали критиці Мойсеєве авторство П’ятикнижжя. Вони помітили в книгах численні проблемні місця, які свідчили про те, що:

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним однією людиною, тому що містить надто багато суперечностей, подвійних історій та використовує різну фразеологію;

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним у пустині. Скоріше, в Палестині, де ізраїльтяни проживали вже протягом якогось часу;

-          П’ятикнижжя не могло бути написано в часи Мойсея, тому що містить натяки на те, що від часів Мойсея до часів написання книг пройшло дуже багато часу.

Детальний опис розвитку критики Мойсеєвого авторства книг знаходиться тут.

Внаслідок цього біблійні вчені, які займались дослідженням П’ятикнижжя, почали висувати інші гіпотези про його походження. Спочатку ці гіпотези були дуже обережними. Дослідники стверджували, що Мойсей написав лише частину П’ятикнижжя, а решту дописували інші редактори. В кінці кінців біблійні вчені відкинули авторство Мойсея і почали висувати повністю альтернативні гіпотези.

Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня

Стефан Шорх, університет Мартіна Лютера

З 1953 року, коли був опублікований знаменитий нарис Альбрехта Aльта "Батьківщина Второзаконня", питання про історичне походження книги Второзаконня стало важливою темою у дослідженні Єврейської Біблії. Особливо наголошуючи на концептуальні паралелі між Второзаконням і книгою пророка Осії, Альт стверджував, що Второзаконня було створене не в Юдеї чи Єрусалимі, а в північному Ізраїлі. Хоча це припущення підтримали визначні фахівці з книги Второзаконня, сьогодні теорія Альта є далекою від загальноприйнятої вченими з Старого Заповіту. Однією з основних причин такої ситуації, здається, є одне слабке місце: дослідження Альта не пропонує пояснення того, як ідея централізації культу, що так яскраво виражена в книзі Второзаконня (особливо в главах 12, 14 і 16), підходить до географічної ситуації Ізраїлю. Тому ця проблема здається вартою розгляду і буде в центрі уваги даної статті.

Лист до царя Артаксеркса

Згідно четвертої глави Книги Ездри лідер юдеїв Зоровавель відмовився від допомоги самарян у відбудові Єрусалимського храму. Образившись, самаряни почали заважати юдеям у відбудові храму і підкупляти царських чиновників для того, щоб зупинити будівництво храму. Пізніше вони написали лист до перського царя Артаксеркса з доносом на юдеїв. В ньому самаряни попереджували царя, що у випадку завершення відбудови храму та міста Єрусалиму юдеї піднімуть повстання та перестануть сплачувати данину. На підтвердження своїх слів відправники листа просили царя пошукати в царському архіві старовинні документи, з яких він може переконатись у бунтівному характері юдеїв. Отримавши та прочитавши листа цар Артаксеркс підняв старі документи та переконався, що відправники листа мають рацію. У відповідь Артаксеркс видав наказ із забороною відбудовувати Єрусалим та його храм. В результаті будівництво храму було зупинене весь час правління Артаксеркса аж до правління наступного перського царя Дарія. Таку сюжетну лінію змальовує нам четверта глава Книги Ездри.