Що являють собою літописні рукописи?

Літописні рукописи, що збереглись до наших днів, у науковому світі прийнято називати літописними зводами. І в цій назві криється їх суть – це різноманітний писемний матеріал історичного, легендарного та релігійного характеру, зведений літописцями в одну книгу.

Наприклад, укладач найдавнішого Лаврентіївського рукопису в кінці літопису помістив колофон, в якому описав час, коли він здійснив свою роботу (1377 рік), а також деякі додаткові подробиці, використовуючи такі висловлювання: «Почав писати книги ці …», «… а де я описався, чи переписав, чи недописав, то шануйте, а не кляніть, бо книги старі …»

З колофону можна зрозуміти, що Лаврентій не просто книгу переписував, а працював над декількома писемними джерелами та об’єднав їх в один рукопис.

Серед складових частин літописних зводів можна виділити такі основні групи:

Хто писав літописи?

Від початку досліджень літописів вчені досить довірливо ставились до них. У літописах досить детально, з художніми описами розповідались події княжих часів. Вказувались точні подробиці, подавались цитати дійових осіб літописів. Всі деталі вказували на очевидців подій. Самі літописні записи були поділені на роки, події подавались щорічними записами, правда з багатьма пропусками. В уяві поставали середньовічні літописці, які служили при князях та детально фіксували події, що відбувались у ті часи.

Але була невелика проблема. Події деяких років були описані досить детально, але після них містились пропуски подій декількох років, деколи біля десятка років. А в деяких випадках події за певний рік описувались коротко декількома реченнями. Тому припущення про існування штатних князівських літописців, в чиї обов'язки входило записувати події тих часів, стало виглядати неправдоподібним. Як штатний літописець міг записати події цілого року одним реченням? А потім декілька років нічого не писати.

Повість временних літ

Наукове вивчення літописів розпочалось в кінці 18 ст. Тоді були вперше надруковані літописи, в яких розповідалось про найдавнішу історію Русі від її початків. Вчені, які досліджували найдавніші літописи, помітили, що в різних рукописах текст від початків Русі до 1110 року дивним чином виявляв велику подібність. Натомість, після 1110 року тексти рукописів починали суттєво відрізнятись. Тому було висунуте припущення, що колись існував найдавніший літопис, який містив розповіді про найдавніші події історії Русі. За припущенням, цей літопис закінчувався 1110 роком. 

В деяких рукописах після розповіді цього 1110 року містилась приписка, в якій стверджувалось про те, що цей літопис був написаний у 1116 році ігуменом Михайлівського монастиря Сильвестром у часи правління київського князя Володимира Мономаха. В інших літописах цієї приписки не було, проте в заголовку літопису стверджувалось, що літопис був написаний ченцем Києво-Печерського монастиря. В одному з літописів навіть було вказано ім’я цього ченця – Нестор. Цей літопис містив розповіді про історію Києво-Печерського монастиря від першої особи, що закінчувались 1110 роком. 

Таким чином підтверджувалось припущення, що колись літопис закінчувався 1110 роком, проте різнились дані стосовно авторства. Одна група рукописів стверджувала, що його написав чернець Печерського монастиря, інша група рукописів містила підпис ігумена Сильвестра. Відповідно, вчені висунули інше припущення про те, що колись існували дві редакції цього літопису. Перша редакція була написана у 1110 році ченцем Нестором, інша – у 1116 році ігуменом Сильвестром. Так виникла гіпотеза про дві редакції найдавнішого літопису.

Руські літописи

Врешті решт, залишимо питання про походження біблійних книг. У світі достатньо вчених та дослідників, які вивчають це питання. А як на рахунок нашої власної історії, української? Що ми знаємо про писемні джерела, на підставі яких ми відтворюємо свою історію та вивчаємо її в школах, університетах, знімаємо блоги та відео на YouTube?

Мова піде про руські літописи, на підставі яких реконструйована наша історія від часів Русі до козацької доби. Що ми знаємо про них? Коли вони написані, ким і де? 

Руські літописи являють собою величезний масив стародавніх рукописів, що написані церковно-слов’янською мовою на пергаменті та папері та описують події часів Русі. Основна маса літописів збереглась у вигляді рукописів, які за допомогою водяних знаків датуються 15-16 ст. Збереглись також декілька рукописів 14 ст., а також величезна маса більш пізніх рукописів, датованих 17-18 ст. 

Нижче наведена таблиця, в якій представлені лише найдавніші рукописи, що датуються 14-16 ст. 

Походження П’ятикнижжя. Частина 4. Імена

Одним з найвагоміших аргументів стосовно дати та місця створення текстів П’ятикнижжя є матеріальні свідчення про знайомство жителів первного регіону з текстами самого П’ятикнижжя. До таких аргументів можна віднести свідчення про популярність біблійних імен серед населення на підставі археологічних та писемних джерел.

З часів існування царств Юдеї та Ізраїлю збереглись частини кераміки з написами, що часто містили тогочасні імена. Серед них було немало теофорних імен, утворених за допомогою частки -яху, що свідчить про популярність культу Ягве у той час. Проте, серед них не зустрічаються імена, які є популярними іменами П’ятикнижжя: імен патріархів, пророків, жерців і т.п.

Аналогічну картину ми бачимо в папірусах з Елефантини. Там також зустрічаються теофорні імена, але немає біблійних. Така ситуація свідчить, що у ті часи біблійні історії, зокрема П’ятикнижжя, ще не набули популярності, або не існували взагалі.

Якщо поглянути на середньовічну єврейську общину, на імена її членів, то серед них значну (навіть переважну) частку становили біблійні імена. Така ситуація зберігається і зараз. Біблійні книги є відомими, їх персонажі популярними, відповідно, люди називають своїх дітей іменами відомих біблійних персонажів.

Датування найдавнішої версії книги Второзаконня

Юха Паккала, Відділ біблійних досліджень, Університет Гельсінкі, 2009.

Вступ

Є декілька причин вважати, що найдавніша редакція книги Второзаконня, по суті, походить з часів після 586 року до н.е. (часу падіння Юдейського царства від рук вавилонян). Особливо це стосується найдавнішого тексту Втор 12, що прийнято вважати ядром прото-Второзаконня (найдавнішої версії книги), який міг бути написаний тільки в ситуації, коли вже не було храму, держави та монарха. Та й інші частини прото-Второзаконня, наскільки його можна відновити зараз, також виявляють ознаки пізнього походження.

Походження П’ятикнижжя. Частина 3. Календар

Ця публікація є спробою аналізу календарних систем, які використовувались в Ізраїлі в давні історичні періоди, та порівняння їх з тими календарями, які приховані у біблійних текстах. Співпадіння календарів може надати можливість з високою долею ймовірності виявити ті періоди, протягом яких створювались біблійні розповіді.

Примітка. У цій статті небесні тіла Сонце та Місяць пишуться з великої літери, а календарний місяць – з малої.

Календар з Гезеру

Розвиток календаря

З давніх-давен первісною мірою часу було регулярне чергування дня і ночі. Через відсутність засобів штучного освітлення робочий день фактично збігався зі світлим денним часом. Відповідно, день розпочинався на світанку і тривав до заходу сонця, а доба – до початку наступного дня (наступного світанку).

Іншою мірою часу був рік. Так, як відбувається постійне чергування дня і ночі, так само й відбувається постійне чергування пір року. На ранньому етапі розвитку календаря початком року вважався час дозрівання певних сільськогосподарських культур, який кожного року припадав приблизно на один і той же час. Календарний рік тривав від періоду дозрівання певної культури до наступного такого періоду. У різних народів початком року вважалось дозрівання різних культур. В деяких народів для визначення початку року використовувались й інші періодичні події, такі як сезонні розливи річок, як у Єгипті.

Список вигнанців, що повернулись з Вавилонського полону (доповнений)

В другій главі книги Ездри знаходиться список людей, що згідно наказу перського царя Кіра повернулись з Вавилону в Юдею. В списку вказані керівники юдеїв, поділ людей на родоводи, поділ по місцях походження, поділ по професіях. Вказана загальна кількість вигнанців, кількість їх худоби та рабів. Після повернення в Юдею люди жертвують золото та срібло на відбудову храму та оселяються у своїх містах. А в наступній главі книги розповідається про початок процесу відбудови храму.

Текстуальні проблеми

Цей список, окрім книги Ездри, міститься також в книзі Неємії та в неканонічній Другій книзі Ездри. Причому, в Другій книзі Ездри стверджується, що ці вигнанці повернулись не в часи царя Кіра, а в часи царя Дарія. В цих трьох варіантах списку вигнанців містяться значні відмінності. В них різняться родоводи, числа в різноманітних групах, кількість пожертвуваних грошей, кількість худоби, переставлені місцями деякі групи людей. Всі ці невідповідності носять хаотичний характер. Лише частину з них можна пояснити помилками переписувачів. Тому неможливо визначити який саме список є первинним, а які є похідними від первинного списку. 

В списку вказана загальна кількість вигнанців, яка становить 42360 чоловік. Але в жодному зі списків в обох книгах Ездри та Неємії сумарна кількість різноманітних груп людей не перевищує 34000 чоловік. Таким чином в усіх трьох книгах переліки є неповними, загальна кількість перелічених вигнанців знаходиться в межах 30000 – 34000 чоловік. 

Час написання книг Ездри та Неємії

На сьогоднішній день в науковому світі стосовно часу написання книг Ездри та Неємії єдиної думки не існує. Якщо підсумувати різні точки зору, то найдавніші частини цих книг вчені датують 5 ст. до н.е., а найпізніші частини – 2 ст. до н.е. 

В цій публікації я хочу навести аргументи на користь того, що навіть найдавніші частини книг написані не раніше 2 ст. до н.е., а найпізніші частини додавались уже в перші століття нашої ери. Відповідно, розповіді книг були написані через 400-500 років після описуваних подій.

Аргументи стосовно пізнього часу написання книг такі:

1. Використання македонського календаря.

В книзі Неємії використовується хронологія, яка свідчить про те, що автори цієї книги використовували календар, в якому новий рік розпочинався восени. Такий календар використовувався в Македонській імперії. Після завоювання Олександром Македонським Близького Сходу в 332 році до н.е. цей календар став поширюватись в Азію.  Його використовували імперії як Птоломеїв, так і Селевкідів.  До цього часу (у вавилонський та перський періоди) в Палестині використовувався календар, в якому новий рік розпочинався навесні.

Походження П’ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим

Згадані мною в першій частині гіпотези про походження перших п’яти книг Біблії мають одну спільну особливість. Всі ці гіпотези припускають, що основні частини П’ятикнижжя були написані в Єрусалимі. Вчені розходяться тільки в періоді та обставинах написання. Проте в самому П’ятикнижжі немає жодного (!) згадування Єрусалиму. І це є досить дивним. Події книг розвиваються в інших містах та областях Палестини. Автори біблійних історій розповідають про походження різних культових місць, історію певних населених пунктів, походження деяких географічних назв. Проте жодним словом не згадують Єрусалим. Якщо історії П’ятикнижжя написані в Єрусалимі, то їх автори мали б проявляти інтерес до історії Єрусалиму. І цей інтерес мав би якось проявитись в біблійних історіях про патріархів чи про завоювання Ханаану. Але нічого подібного ми не спостерігаємо. Автори П’ятикнижжя вперто ігнорують Єрусалим і ні разу його не згадують.

Даний факт турбував багатьох біблійних коментаторів. І вони пропонували свої вирішення цієї проблеми. Я приверну увагу до деяких з них.