Список вигнанців, що повернулись з Вавилонського полону (доповнений)

В другій главі книги Ездри знаходиться список людей, що згідно наказу перського царя Кіра повернулись з Вавилону в Юдею. В списку вказані керівники юдеїв, поділ людей на родоводи, поділ по місцях походження, поділ по професіях. Вказана загальна кількість вигнанців, кількість їх худоби та рабів. Після повернення в Юдею люди жертвують золото та срібло на відбудову храму та оселяються у своїх містах. А в наступній главі книги розповідається про початок процесу відбудови храму.

Текстуальні проблеми

Цей список, окрім книги Ездри, міститься також в книзі Неємії та в неканонічній Другій книзі Ездри. Причому, в Другій книзі Ездри стверджується, що ці вигнанці повернулись не в часи царя Кіра, а в часи царя Дарія. В цих трьох варіантах списку вигнанців містяться значні відмінності. В них різняться родоводи, числа в різноманітних групах, кількість пожертвуваних грошей, кількість худоби, переставлені місцями деякі групи людей. Всі ці невідповідності носять хаотичний характер. Лише частину з них можна пояснити помилками переписувачів. Тому неможливо визначити який саме список є первинним, а які є похідними від первинного списку. 

В списку вказана загальна кількість вигнанців, яка становить 42360 чоловік. Але в жодному зі списків в обох книгах Ездри та Неємії сумарна кількість різноманітних груп людей не перевищує 34000 чоловік. Таким чином в усіх трьох книгах переліки є неповними, загальна кількість перелічених вигнанців знаходиться в межах 30000 – 34000 чоловік. 

Час написання книг Ездри та Неємії

На сьогоднішній день в науковому світі стосовно часу написання книг Ездри та Неємії єдиної думки не існує. Якщо підсумувати різні точки зору, то найдавніші частини цих книг вчені датують 5 ст. до н.е., а найпізніші частини – 2 ст. до н.е. 

В цій публікації я хочу навести аргументи на користь того, що навіть найдавніші частини книг написані не раніше 2 ст. до н.е., а найпізніші частини додавались уже в перші століття нашої ери. Відповідно, розповіді книг були написані через 400-500 років після описуваних подій.

Аргументи стосовно пізнього часу написання книг такі:

1. Використання македонського календаря.

В книзі Неємії використовується хронологія, яка свідчить про те, що автори цієї книги використовували календар, в якому новий рік розпочинався восени. Такий календар використовувався в Македонській імперії. Після завоювання Олександром Македонським Близького Сходу в 332 році до н.е. цей календар став поширюватись в Азію.  Його використовували імперії як Птоломеїв, так і Селевкідів.  До цього часу (у вавилонський та перський періоди) в Палестині використовувався календар, в якому новий рік розпочинався навесні.

Походження П’ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим

Згадані мною в першій частині гіпотези про походження перших п’яти книг Біблії мають одну спільну особливість. Всі ці гіпотези припускають, що основні частини П’ятикнижжя були написані в Єрусалимі. Вчені розходяться тільки в періоді та обставинах написання. Проте в самому П’ятикнижжі немає жодного (!) згадування Єрусалиму. І це є досить дивним. Події книг розвиваються в інших містах та областях Палестини. Автори біблійних історій розповідають про походження різних культових місць, історію певних населених пунктів, походження деяких географічних назв. Проте жодним словом не згадують Єрусалим. Якщо історії П’ятикнижжя написані в Єрусалимі, то їх автори мали б проявляти інтерес до історії Єрусалиму. І цей інтерес мав би якось проявитись в біблійних історіях про патріархів чи про завоювання Ханаану. Але нічого подібного ми не спостерігаємо. Автори П’ятикнижжя вперто ігнорують Єрусалим і ні разу його не згадують.

Даний факт турбував багатьох біблійних коментаторів. І вони пропонували свої вирішення цієї проблеми. Я приверну увагу до деяких з них.

Розкопки Кумрану 1993-2004. Попередній звіт. Підсумок

У цьому звіті ізраїльські археологи розвінчують різноманітні міфи стосовно історії Кумрану та походження сувоїв Мертвого моря. Після прочитання звіту ще раз переконуєшся, що різноманітні гіпотези, не підтверджені археологічними даними, є, по суті, повітряними замками, які легко виникають і так же легко руйнуються.

Про Кумран написано багато, запропоновані нескінченні теорії, деякі з них отримали статус фактів, на яких будувались археологічні дослідження останніх п'ятдесяти років. Тут ми хочемо чітко розділити різні гіпотези про це поселення та археологічні дані, які ми отримали в наших розкопках.

Перше поселення в Кумрані було створене в епоху заліза. Коли в період Хасмонеїв це місце знову було заселене, воно було побудоване на тому ж самому місці. Цей факт сам по собі, а також аналіз рельєфу і водного режиму місцевості, надає чіткі свідчення того, що це було оптимальним (і, мабуть, єдиним) місцем на верхньому плато глиняної тераси поряд з крутим обривом, на якому поселення не буде зметене в результаті повеней і зможе зібрати проточну воду і гончарну глину. Твердження, що це місце було обране через свою відокремленість з метою створення першого єврейського монастиря чи общинного центру юдейської пустельної секти, є необґрунтованим.

Походження П’ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези

Канонічна версія

Протягом багатьох століть вважається, що перші п’ять книг Старого Заповіту написав пророк Мойсей. Хоча лише одна з них (п’ята книга Повторення закону) написана від першої особи. Ймовірно, канонічне твердження про Мойсеєве авторство всіх 5 книг розвивалось поступово. Спочатку воно стосувалось книги "Повторення закону", а від неї перенеслось на всі п’ять книг, не зважаючи на те, що перші 4 книги написані від третьої особи і в них немає жодного твердження, що їх написав саме Мойсей.

Сьогодні гіпотеза про Мойсеєве авторство всього П’ятикнижжя підтримується віруючими, богословами та тими, для кого Біблія є не просто книгою, а прямим словом Бога.

Наукові гіпотези

Біблійні коментатори вже з часів Середньовіччя піддавали критиці Мойсеєве авторство П’ятикнижжя. Вони помітили в книгах численні проблемні місця, які свідчили про те, що:

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним однією людиною, тому що містить надто багато суперечностей, подвійних історій та використовує різну фразеологію;

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним у пустелі. Воно мало б бути написане вже у Палестині, де ізраїльтяни проживали протягом якогось часу;

-          П’ятикнижжя не могло бути написано в часи Мойсея, тому що містить натяки на те, що від часів Мойсея до часів написання книг пройшло дуже багато часу.

Детальний опис розвитку критики Мойсеєвого авторства книг знаходиться тут.

Внаслідок цього біблійні вчені, що займались дослідженням П’ятикнижжя, почали висувати інші гіпотези його походження. Спочатку ці гіпотези були дуже обережними. Дослідники стверджували, що Мойсей написав лише частину П’ятикнижжя, а решту дописували інші редактори. В кінці кінців, біблійні вчені відкинули авторство Мойсея і почали висувати повністю альтернативні гіпотези.

Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня

Стефан Шорх, університет Мартіна Лютера

З 1953 року, коли був опублікований знаменитий нарис Альбрехта Aльта "Батьківщина Второзаконня", питання про історичне походження книги Второзаконня стало важливою темою у дослідженні Єврейської Біблії. Особливо наголошуючи на концептуальні паралелі між Второзаконням і книгою пророка Осії, Альт стверджував, що Второзаконня було створене не в Юдеї чи Єрусалимі, а в північному Ізраїлі. Хоча це припущення підтримали визначні фахівці з книги Второзаконня, сьогодні теорія Альта є далекою від загальноприйнятої вченими з Старого Заповіту. Однією з основних причин такої ситуації, здається, є одне слабке місце: дослідження Альта не пропонує пояснення того, як ідея централізації культу, що так яскраво виражена в книзі Второзаконня (особливо в главах 12, 14 і 16), підходить до географічної ситуації Ізраїлю. Тому ця проблема здається вартою розгляду і буде в центрі уваги даної статті.

Лист до царя Артаксеркса

Згідно четвертої глави Книги Ездри лідер юдеїв Зоровавель відмовився від допомоги самарян у відбудові Єрусалимського храму. Образившись, самаряни почали заважати юдеям у відбудові храму і підкупляти царських чиновників для того, щоб зупинити будівництво храму. Пізніше вони написали лист до перського царя Артаксеркса з доносом на юдеїв. В ньому самаряни попереджували царя, що у випадку завершення відбудови храму та міста Єрусалиму юдеї піднімуть повстання та перестануть сплачувати данину. На підтвердження своїх слів відправники листа просили царя пошукати в царському архіві старовинні документи, з яких він може переконатись у бунтівному характері юдеїв. Отримавши та прочитавши листа цар Артаксеркс підняв старі документи та переконався, що відправники листа мають рацію. У відповідь Артаксеркс видав наказ із забороною відбудовувати Єрусалим та його храм. В результаті будівництво храму було зупинене весь час правління Артаксеркса аж до правління наступного перського царя Дарія. Таку сюжетну лінію змальовує нам четверта глава Книги Ездри.

Раскопанная Библия. Новая точка зрения археологии на древний Израиль и происхождение его священных текстов

Содержание

Пролог: Во времена царя Иосии

Введение: Археология и Библия

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

Библия как история?

1. В поисках патриархов

2. А был ли Исход?

3. Завоевание Ханаана

4. Кем были древние израильтяне?

5. Воспоминания о Золотом Веке?

ЧАСТЬ ВТОРАЯ

Возвышение и падение древнего Израиля

6. Одно государство, одна нация, один народ? (ок. 930–720 гг. до н.э.)

7. Забытое первое царство Израиля (884–842 гг. до н.э.)

8. В тени империи (842–720 гг. до н.э.)

ЧАСТЬ ТРЕТЬЯ

Иудея и создание библейской истории

9. Преобразование Иудеи (ок. 930–705 гг. до н.э.)

10. Между войной и выживанием (705–639 гг. до н.э.)

11. Большое реформирование (639–586 гг. до н.э.)

12. Изгнание и возвращение (586–440 гг. до н.э.)

Эпилог: Будущее библейского Израиля

Приложение 1. Теории об историчности эпохи патриархов

Приложение 2. В поисках Синая

Приложение 3. Альтернативные теории о завоевании израильтян

Приложение 4. Почему традиционная археология периода Давида и Соломона неверна

Приложение 5. Идентификация эры Манассии в археологических данных

Приложение 6. Сколь велико было царство Иосии?

Приложение 7. Границы провинции Йехуд

* Переклад окремих частин закінчено, формується єдиний файл.

Раскопанная Библия. Приложение 3

Альтернативные теории о завоевании израильтян

Мирное проникновение

В 1920-х и 1930-х годах, в то время как Олбрайт и его ученики становились все более убежденными, что они нашли археологическое свидетельство завоевания Иисуса Навина, немецкий библейский ученый по имени Альбрехт Альт разработал совершенно иную гипотезу. Альт, профессор Лейпцигского университета, был настроен весьма скептически относительно того, что книгу Иисуса Навина можно считать исторической. Как и многие его немецкие академические коллеги, он был убежденным сторонником критического подхода к Библии. Он был убежден, что библейский рассказ был составлен веков после того, как предполагаемые события имели место, и должны рассматриваться как героический национальный миф. Тем не менее, Альт не был готов к выводу, что историческое объяснение о происхождении израильтян было совершенно вне пределов досягаемости. Не смотря на то, что он не доверял повествованию в книге Иисуса Навина, он был готов принять возможность исторических реалий в конкурирующем источнике - в первой главе книги Судей. В ходе своего путешествия по Палестине в первые годы двадцатого века Альт увлекся образом жизни и расселения бедуинов в степных районах в Негеве и в Иудейской пустыне. И на основе своих знаний древних текстов и его обширных этнографических наблюдений жизни бедуинов, особенно их связи с сельскими общинами, он сформулировал совершенно новую теорию происхождения израильтян.

Раскопанная Библия. Глава 11

Большое реформирование (639-586 гг. до н.э)

Правление иудейского царя Иосии означало кульминацию истории израильской монархии — или, по крайней мере, так должно было казаться в то время. Для автора Девтерономической истории правление Иосии означало метафизический момент, едва ли менее важный, чем божественный завет с Авраамом, Исход из Египта или божественное обещание царю Давиду. Царь Иосия в Библии не просто кажется благородным преемником Моисея, Иисуса и Давида: сами очертания этих великих персонажей – в том виде в котором они появляются  в библейском повествовании – кажутся нарисованными с намеком на Иосию. Иосия – это идеал, который венчает всю историю Израиля. «Подобного ему не было царя прежде его, который обратился бы к Господу всем сердцем своим, и всею душею своею, и всеми силами своими, по всему закону Моисееву; и после него не восстал подобный ему» — сообщает 4 Царств 23:25 в восхвалении такого уровня, который не применяется по отношению ни к одному другому библейскому царю.

Иосия, прямой потомок царя Давида в шестнадцатом поколении, вступил на трон в возрасте восьми лет после свержения и убийства его отца в Иерусалиме. Мы очень мало знаем о ранних годах его жизни. Истории о его религиозном пробуждении в подростковом возрасте, рассказанные в 2 Хроник 34:3 – это почти наверняка биографическая идеализация, написанная пост-фактум. Но на протяжении 31-летнего правления над Иудейским царством Иосия был признан многими как величайшая надежда на национальное искупление, подлинный мессия, которому суждено восстановить павшую славу дома Израиля. Следуя — или соответствуя — основным принципам книги закона, чудесным образом «найденной» в Иерусалимском Храме, он предпринял кампанию по искоренению даже следов чужих или синкретических богослужений, включая древние высоты в провинции. Он и его пуританские войска не остановились даже на традиционной северной границе его царства, но продолжали путь на север до Вефиля, где ненавистный Иеровоам установил храм, соперничающий с Иерусалимским, и где (согласно пророчеству в 3 Царств 13:2) наследник Давида по имени Иосия когда-нибудь сожжет кости северного жреца-идолопоклонника.

Раскопанная Библия. Глава 12

Изгнание и возвращение (586 - ок. 440 гг. до н.э.)

Для того, чтобы понять всю историю древнего Израиля и создание библейской истории, мы не должны останавливаться ни на смерти Иосии, ни на разрушении Иерусалима и Храма, ни на падении династии Давида. Это ключевые моменты для исследования того, что случилось в Иудее за десятилетия, последовавшие за вавилонским вторжением, для обзора событий, происходивших в Вавилоне среди пленников, и для перечисления событий, имевших место в после-пленном Иерусалиме. В это время и в этом месте тексты Пятикнижия и Девтерономической истории подверглись обширным изменениям и добавлениям, достигнув того, что стало в значительной степени их окончательной формой. Тем временем в течение шестого и пятого веков до н.э. народ Израиля разработал новые обычаи социальной жизни и богослужения в Вавилоне и Иерусалиме, которые сформировали основы иудаизма Второго Храма и, соответственно, раннего христианства. Поэтому события и процессы, которые имели место на протяжении полутора веков после завоевания Иудейского царства (как мы можем воссоздать их из исторических источников и археологических данных) имели ключевое значение для понимания того, как появилась иудео-христианская традиция.

Лист перського сатрапа Таттеная до царя Дарія

Внаслідок постійних перешкод Єрусалимський храм залишався недобудованим весь час правління царя Кіра і аж до правління перського царя Дарія. А в другому році пророки Огій та Захарій почали пророкувати та прискорювати відбудову храму. В результаті будівництво відновилось.

Тоді в Єрусалим прибули перський сатрап Татенай і запитав юдеїв, хто дав їм право відновлювати будівництво. Після полеміки сатрап відправив царю Дарію лист-донесення стосовно будівництва храму в Єрусалимі, а невдовзі отримали відповідь від царя. Про ці події розповідається в 5-6 главах Книги Ездри, які написані арамейською мовою.

У своєму донесенні царю перський чиновник розповів про події в Єрусалимі, про свою полеміку з юдеями, які без дозволу відновили будівництво храму, і попросив царя перевірити в царських архівах, чи дійсно попередній цар Кір видав наказ про будівництво Єрусалимського храму.

Після прочитання листа цар Дарій розпорядився пошукати в архівах відповідний документ. І він дійсно був знайдений. Але я хотів би зупинитись на описі того міста, де був знайдений документ. Арамейський текст Книги Ездри розповідає нам, що документ царя Кіра був знайдений в царському палаці в місті Екбатана, що розташований в Мідії. Проте в грецькому перекладі канонічної Книги Ездри вказано, що документ був знайдений у Вавилоні. Ймовірно, що саме грецький переклад відображає первинний стан тексту. Якщо ми перечитаємо фрагмент, то помітимо, що відправники листа просять царя Дарія пошукати документ в бібліотеці міста Вавилона. Отже, грецький переклад зафіксував первинний варіант: 

Раскопанная Библия. Приложение 6

Сколь велико было царство Иосии?

В книге Хроник повествуется о том, что кампания Иосии по культовому очищению и территориальных завоеваниях распространялась далеко на север и на юг, в «города Манассии, Ефрема, Симеона, и даже Неффалима» (2 Паралипоменон 34:6). Соответственно, многие библейские археологи давно приняли сообщение автора Хроник за чистую монету и считали, что царство Иосии распространялось на большую часть территории Западной Палестины, от нагорья Негева на юге до Галилеи на севере. Согласно этой точке зрения Иосия захватил большую часть территории бывшего северного царства, а также распространился на юг и запад, в районы, которые никогда ранее не контролировались Иерусалимом. Однако новые археологические исследования показывают, что территориальные успехи Иосии были гораздо более ограниченными.

Старая, максималистская точка зрения о северных границах Иудеи во времена Иосии была основана на находках в Мегиддо. После падения северного царства ассирийцы сделали Мегиддо столицей своей провинции в северных долинах и Галилеи. Они отстроили город в совершенно новом виде, с двумя типичными ассирийских дворцами и новой планировкой прямоугольного города с множеством параллельных улиц, пересекающихся под прямым углом. Этот город (слой III) - это лучший археологический пример ассирийского административного центра в западных провинциях империи. Он функционировал до ухода ассирийцев из Палестины в конце седьмого века до н.э.

Закладення основ храму Зоровавелем

В третій главі Книги Ездри розповідається про те, як після повернення з Вавилону юдеї на чолі з Зоровавелем та Ісусом побудували жертівник і відновили жертвоприношення Богу Ягве. Після відзначення релігійних свят вони приступили до відбудови храму. 

Спочатку привезли дерево з Ливану, яке їм видали згідно наказу царя Кіра. Жерці почали будівництво храму, заклали його основи (фундамент). Після закладення основ жерці з сурмами і левіти з цимбалами почали славити Господа, хвалити його та дякувати йому за заснування основ храму. Серед присутніх були також і ті люди, що на власні очі бачили попередній храм Соломона. Вони плакали від радості, а дехто просто голосно радів. На цей шум прийшли вороги (автор відкрито натякає на самарян), які захотіли взяти участь у відбудові храму. Але Зоровавель відмовив їм. Внаслідок цього вороги почали заважати юдеям будувати храм і відновлення храму затягнулось на весь час правління царя Кіра аж до правління царя Дарія.

Раскопанная Библия. Приложение 4

Почему традиционная археология периода Давида и Соломона неверна

Завоевания Давида: керамический мираж

Наиболее важным археологическим свидетельством, используемым для связи уровней уничтожений с завоеваниями Давида, была декорированная филистимская керамика. Ученые датировали ее от начала двенадцатого века до 1000 года до н.э. Первые слои, которые не содержали этого отличительного стиля, были датированы десятым веком, то есть временем Объединенной монархии. Но такая датировка была полностью основана на библейской хронологии и, таким образом, являлась замкнутым аргументом, так как нижняя датировка уровней с этой керамикой была установлена в соответствии с предполагаемой эпохой завоеваний Давида около 1000 года до н.э. В самом деле, не существовало четких данных для точной датировки перехода от филистимского стиля к более поздним стилям керамики.

Более того, недавние исследования произвели революцию в датировке филистимской керамики. В последние десятилетия были раскопаны многие важные места в южной прибрежной равнине Израиля – районе сильного египетского присутствия в двенадцатом веке до н.э. и в области, где поселились филистимляне. Среди этих мест были три города, которые упоминаются в Библии как   филистимские центры  - Ашдод, Ашкелон и Экрон (Телль-Mикне), а также несколько мест, которые были египетскими крепостями. Последние раскрыли информацию о египетско-ханаанской материальной культуре в последние десятилетия египетской гегемонии в Ханаане. Их находки, содержащие египетские надписи, связанные с царской администрацией Ханаана, а также большое количество египетских сосудов местного производства. Некоторые надписи датируются временем правления Рамсеса III – фараона, который воевал с филистимлянами и, предположительно, поселил их в своих крепостях на юге Ханаана.

Історія Зоровавеля (походження історії трьох тілоохоронців)

Одним з головних героїв біблійної Книги Ездри є Зоровавель. Він очолює перелік вигнанців, що повернулись з вавилонського полону. Після повернення основної групи вигнанців в часи правління перського царя Кіра Зоровавель очолює процес відбудови Єрусалимського храму, будує жертівник та закладає основи храму. Не дивлячись на різноманітні перешкоди Зоровавель разом з іншими вигнанцями таки закінчують будівництво храму в шостому році правління царя Дарія.

Проте в цій книзі абсолютно не розкрита постать Зоровавеля. Ким він був? Як став лідером юдеїв? За які досягнення? Яка його подальша доля?

Зоровавель у книзі пророка Огія

Деяку інформацію про цього героя нам надає Книга пророка Огія (Хаггая). Але ця інформація значною мірою суперечить подіям книги Ездри. В книзі пророка Огія розповідається, що Зоровавель був намісником Юдеї в часи перського царя Дарія. В ті часи в Юдеї проживали люди, але їх життя було некомфортним. Земля давала погані врожаї, люди бідували. Тоді Бог Ягве через свого пророка Огія звернувся до юдеїв і пояснив, що причиною неврожайності землі є те, що жителі Юдеї не відбудували Божий храм в Єрусалимі. Як тільки вони його відбудують, Бог поблагословить землю і вона буде давати щедрі врожаї. Тоді жителі Юдеї на чолі з намісником Зоровавелем почали будувати храм і за декілька тижнів відновили його в другому році правління царя Дарія. 

Раскопанная Библия. Эпилог

Будущее библейского Израиля

Йехуд оставался в руках персов в течение двух столетий, вплоть до завоевания Александром Македонским в 332 году до н.э. Затем он был включен в состав империй, основанных преемниками Александра, сначала вошел в состав Египта Птолемеев, а потом - в состав Сирии Селевкидов. На протяжении более 150 лет после завоевания Александра Македонского жреческая элита провинции, теперь известной как Иудея, сохраняла обычаи и соблюдала законы, впервые сформулированные во времена царя Иосии, а в дальнейшем систематизированные и усовершенствованные в пленный и послепленный периоды. В самом деле, именно из эллинистического периода (около 300 года до н.э.) мы получаем первое подробное описание библейских законов и обычаев от стороннего наблюдателя. Греческий писатель Гекатей  Абдерский, который путешествовал по Ближнему Востоку вскоре после смерти Александра, дает представление об этапе еврейской традиции, в которой авторитет жречества и власть социального законодательства Второзакония полностью затмили традицию монархии. Говоря о законах, установленных "Человеком по имени Моисей, выдающимся благодаря своей мудрости и своему мужеству", Гекатей отметил:

Раскопанная Библия. Приложение 7

Границы провинции Йехуд

Персидские цари сохранили общее административное деление Ближнего Востока, которое было установлено ранее ассирийской и вавилонской империями. Под властью персов обширные территории региона были разделены на сатрапии, а каждая сатрапия также была подразделена на провинции, управляемые наместниками. Палестина принадлежала к сатрапии, которая называлась Заречьем (то есть, запад реки Евфрат), которая, по свидетельству Геродота (великого греческого историка того времени), включала территории Сирии, Финикии, Кипра и Палестины.

Наиболее подробные данные о территории провинции Йехуд после вавилонского изгнания исходят из библейского текста: из списка изгнанников, вернувшихся из Вавилона (Ездра 2, Неемия 7) и из списка строителей иерусалимской стены (Неемия 3). На юге граница между Йехудом и территорией эдомитян проходила сразу к югу от Бейт-Цура, оставляя Хеврон - второй наиболее важный город в нагорье в конце монархического периода и местонахождение гробницы патриархов - за пределами территории Иудеи. На севере граница Йехуда соответствовала границе Иудеи конца монархии в конце седьмого века, проходящей к северу от Массифы и Вефиля. На востоке в состав провинции Йехуд входил Иерихон. На западе область Лода в северной Шефеле упоминается в списке изгнанников, возвратившихся из Вавилона, но среди ученых нет единого мнения относительно того, входила ли она в состав провинции. Поэтому Йехуд был небольшой провинцией, охватывающей главным образом Иудейские горы примерно в 25 км к северу и к югу от Иерусалима,  областью не более 2000 квадратных километров. Это было территория, намного меньше даже ограниченной площади Иудеи в конце седьмого века до н.э. В отличие от последней, в нее не входили южные холмы Хеврона, долина Беэр-Шевы, и большая часть Шефелы. Провинция, по-видимому, подразделялась на округа; список строителей стены (Неемия 3) упоминает несколько городов, в том числе Массифу на севере и Бейт-Цур на юге страны, которые служили центрами округов провинции Йехуд.

Раскопанная Библия. Приложение 5

Определение эпохи Манассии в археологических данных

Эпоху Манассии не так легко определить археологически, то есть определить конкретные городские уровни, построенные в городах по всей Иудее во время его правления. Несмотря на то, что в Иудее керамика позднего железного века II известна лучше, чем любой другой фазы железного века, ее датировка все еще является не достаточно точной для распознания стилей конкретного поколения. Основной причиной этой неудовлетворительной ситуации является то, что для точной датировки наборов керамики мы должны выявить слои разрушения, которые можно было бы смело отнести к конкретному историческому событию. Вся керамическая хронология последнего этапа истории Иудеи после падения Израиля основана на одном городе (Лахиш в Шефеле), который дважды обеспечивает такое необходимое сочетание однозначного археологического слоя разрушения с богатыми находками и надежного исторического источника. Во-первых, ассирийские летописи, рельеф Ниневии, а также Библия не оставляют сомнений в том, что этот город был разрушен Синаххерибом в 701 году до н.э. Во-вторых, библейское упоминание Азеки и Лахиша в качестве последних очагов сопротивления вавилонскому вторжению (Иер. 34:7), подтвержденное найденным в этом месте остраконом, убедительно доказывает, что Лахиш был уничтожен вавилонянами в 587/6 году до н.э.

Кумран, рукописи Мертвого моря та античні історіописці як інструменти міфологізації «есейського спадку» у ХХ ст.

Віталій Черноіваненко,

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака

Анотація

У статті порушується проблема міфологізації т. зв. есейського спадку, розглядаються особливості формування кумрано-есейської теорії і те, як остання вплинула на появу низки ключових міфологем у кумраністиці (Кумран як есейська обитель і есеї як автори/переписувачі рукописів Мертвого моря), а також засоби, які задля цього використовувалися дослідниками.

На сьогоднішній день, в умовах міждисциплінарності науки, кумраністика складає таку галузь знань, що її значущість важко переоцінити. До питань, пов’язаних із кумранською проблематикою, тепер усе частіше звертаються різні гуманітарні науки: від палеографії і текстології до філософії і релігієзнавства, та й деякі точні й природознавчі науки черпають у ній свій дослідницький інтерес.

Проблема, порушена в статті, актуальна з причини непростої дискусії, що склалася в сучасній кумраністиці стосовно походження/авторства рукописів Мертвого моря та ідентифікації місця, відомого як Кумран, де було знайдено більшість із зазначених манускриптів. Оскільки міфологізація властива кожному дослідницькому процесу зважаючи на суто суб’єктивний характер суджень самих дослідників, окреслене нами питання розглядатиметься радше як науково природне, аніж помилкове, сплановане чи конспіроване. Ми поглянемо на процес міфологізації в історично-ретроспективному ключі (як історію проблеми) і покажемо, як формувалися найбільш яскраві кумранські міфи.

Раскопанная Библия. Приложение 2

В поисках Синая

По крайней мере на основании современных туристических карт Синайского полуострова не существует, казалось бы, никаких особых трудностей в определении наиболее важных мест, упомянутых в библейских историях о странствиях в пустыне и получения закона. Гора Синай и другие библейские места были быстро определены и посещались со времен средневековья и даже раньше, в византийский период. В самом деле, первой полноценной археологической теории о маршруте странствий в пустыне и местоположении горы Синай уже около полутора тысяч лет. Она восходит к ранней христианской традиции, связанной с монашеским движением, а также с паломничеством к святым местам в пустыне в четвертом-шестом веках нашей эры. Сегодня эти традиции по-прежнему почитаются туристами и паломниками к горе Синай и месту горящего куста.

В центре гористой области на юге Синайского полуострова в окружении впечатляющих гранитных вершин стоит монастырь Святой Екатерины. Построенный в шестом веке нашей эры византийским императором Юстинианом для увековечивания памяти предполагаемого места горящего куста (который сегодня все еще показывают посетителям), монастырь приобрел свое нынешнее название в средневековые времена. Окруженный высокими стенами для защиты от мародеров, монастырь напоминает образы ушедших эпох. Его великолепная церковь и большая часть укреплений относятся к первоначальным сооружениям шестого века. Над монастырем возвышается вершина горы Джебель Муса ("гора Моисея" на арабском языке), которая еще в византийский период была опознана как гора Синай. На этой вершине, из которой открывается один из самых захватывающих пейзажей пустыни, до сих пор можно определить развалины часовни шестого века. А в горах вокруг вершины Джебель-Муса и монастыря Святой Екатерины присутствуют и другие останки древних обособленных монастырей с церквями, кельями отшельников и системами водоснабжения.