Час написання книг Ездри та Неємії

На сьогоднішній день в науковому світі стосовно часу написання книг Ездри та Неємії єдиної думки не існує. Якщо підсумувати різні точки зору, то найдавніші частини цих книг вчені датують 5 ст. до н.е., а найпізніші частини – 2 ст. до н.е. 

В цій публікації я хочу навести аргументи на користь того, що навіть найдавніші частини книг написані не раніше 2 ст. до н.е., а найпізніші частини додавались уже в перші століття нашої ери. Відповідно, розповіді книг були написані через 400-500 років після описуваних подій.

Аргументи стосовно пізнього часу написання книг такі:

1. Використання македонського календаря.

В книзі Неємії використовується хронологія, яка свідчить про те, що автори цієї книги використовували календар, в якому новий рік розпочинався восени. Такий календар використовувався в Македонській імперії. Після завоювання Олександром Македонським Близького Сходу в 332 році до н.е. цей календар став поширюватись в Азію.  Його використовували імперії як Птоломеїв, так і Селевкідів.  До цього часу (у вавилонський та перський періоди) в Палестині використовувався календар, в якому новий рік розпочинався навесні.

Походження П’ятикнижжя. Частина 2. Єрусалим

Згадані мною в першій частині гіпотези про походження перших п’яти книг Біблії мають одну спільну особливість. Всі ці гіпотези припускають, що основні частини П’ятикнижжя були написані в Єрусалимі. Вчені розходяться тільки в періоді та обставинах написання. Проте в самому П’ятикнижжі немає жодного (!) згадування Єрусалиму. І це є досить дивним. Події книг розвиваються в інших містах та областях Палестини. Автори біблійних історій розповідають про походження різних культових місць, історію певних населених пунктів, походження деяких географічних назв. Проте жодним словом не згадують Єрусалим. Якщо історії П’ятикнижжя написані в Єрусалимі, то їх автори мали б проявляти інтерес до історії Єрусалиму. І цей інтерес мав би якось проявитись в біблійних історіях про патріархів чи про завоювання Ханаану. Але нічого подібного ми не спостерігаємо. Автори П’ятикнижжя вперто ігнорують Єрусалим і ні разу його не згадують.

Даний факт турбував багатьох біблійних коментаторів. І вони пропонували свої вирішення цієї проблеми. Я приверну увагу до деяких з них.

Розкопки Кумрану 1993-2004. Попередній звіт. Підсумок

У цьому звіті ізраїльські археологи розвінчують різноманітні міфи стосовно історії Кумрану та походження сувоїв Мертвого моря. Після прочитання звіту ще раз переконуєшся, що різноманітні гіпотези, не підтверджені археологічними даними, є, по суті, повітряними замками, які легко виникають і так же легко руйнуються.

Про Кумран написано багато, запропоновані нескінченні теорії, деякі з них отримали статус фактів, на яких будувались археологічні дослідження останніх п'ятдесяти років. Тут ми хочемо чітко розділити різні гіпотези про це поселення та археологічні дані, які ми отримали в наших розкопках.

Перше поселення в Кумрані було створене в епоху заліза. Коли в період Хасмонеїв це місце знову було заселене, воно було побудоване на тому ж самому місці. Цей факт сам по собі, а також аналіз рельєфу і водного режиму місцевості, надає чіткі свідчення того, що це було оптимальним (і, мабуть, єдиним) місцем на верхньому плато глиняної тераси поряд з крутим обривом, на якому поселення не буде зметене в результаті повеней і зможе зібрати проточну воду і гончарну глину. Твердження, що це місце було обране через свою відокремленість з метою створення першого єврейського монастиря чи общинного центру юдейської пустельної секти, є необґрунтованим.

Походження П’ятикнижжя. Частина 1. Гіпотези

Канонічна версія

Протягом багатьох століть вважається, що перші п’ять книг Старого Заповіту написав пророк Мойсей. Хоча лише одна з них (п’ята книга Повторення закону) написана від першої особи. Ймовірно, канонічне твердження про Мойсеєве авторство всіх 5 книг розвивалось поступово. Спочатку воно стосувалось книги "Повторення закону", а від неї перенеслось на всі п’ять книг, не зважаючи на те, що перші 4 книги написані від третьої особи і в них немає жодного твердження, що їх написав саме Мойсей.

Сьогодні гіпотеза про Мойсеєве авторство всього П’ятикнижжя підтримується віруючими, богословами та тими, для кого Біблія є не просто книгою, а прямим словом Бога.

Наукові гіпотези

Біблійні коментатори вже з часів Середньовіччя піддавали критиці Мойсеєве авторство П’ятикнижжя. Вони помітили в книгах численні проблемні місця, які свідчили про те, що:

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним однією людиною, тому що містить надто багато суперечностей, подвійних історій та використовує різну фразеологію;

-          П’ятикнижжя не могло бути написаним у пустелі. Воно мало б бути написане вже у Палестині, де ізраїльтяни проживали протягом якогось часу;

-          П’ятикнижжя не могло бути написано в часи Мойсея, тому що містить натяки на те, що від часів Мойсея до часів написання книг пройшло дуже багато часу.

Детальний опис розвитку критики Мойсеєвого авторства книг знаходиться тут.

Внаслідок цього біблійні вчені, що займались дослідженням П’ятикнижжя, почали висувати інші гіпотези його походження. Спочатку ці гіпотези були дуже обережними. Дослідники стверджували, що Мойсей написав лише частину П’ятикнижжя, а решту дописували інші редактори. В кінці кінців, біблійні вчені відкинули авторство Мойсея і почали висувати повністю альтернативні гіпотези.

Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня

Стефан Шорх, університет Мартіна Лютера

З 1953 року, коли був опублікований знаменитий нарис Альбрехта Aльта "Батьківщина Второзаконня", питання про історичне походження книги Второзаконня стало важливою темою у дослідженні Єврейської Біблії. Особливо наголошуючи на концептуальні паралелі між Второзаконням і книгою пророка Осії, Альт стверджував, що Второзаконня було створене не в Юдеї чи Єрусалимі, а в північному Ізраїлі. Хоча це припущення підтримали визначні фахівці з книги Второзаконня, сьогодні теорія Альта є далекою від загальноприйнятої вченими з Старого Заповіту. Однією з основних причин такої ситуації, здається, є одне слабке місце: дослідження Альта не пропонує пояснення того, як ідея централізації культу, що так яскраво виражена в книзі Второзаконня (особливо в главах 12, 14 і 16), підходить до географічної ситуації Ізраїлю. Тому ця проблема здається вартою розгляду і буде в центрі уваги даної статті.

Лист до царя Артаксеркса

Згідно четвертої глави Книги Ездри лідер юдеїв Зоровавель відмовився від допомоги самарян у відбудові Єрусалимського храму. Образившись, самаряни почали заважати юдеям у відбудові храму і підкупляти царських чиновників для того, щоб зупинити будівництво храму. Пізніше вони написали лист до перського царя Артаксеркса з доносом на юдеїв. В ньому самаряни попереджували царя, що у випадку завершення відбудови храму та міста Єрусалиму юдеї піднімуть повстання та перестануть сплачувати данину. На підтвердження своїх слів відправники листа просили царя пошукати в царському архіві старовинні документи, з яких він може переконатись у бунтівному характері юдеїв. Отримавши та прочитавши листа цар Артаксеркс підняв старі документи та переконався, що відправники листа мають рацію. У відповідь Артаксеркс видав наказ із забороною відбудовувати Єрусалим та його храм. В результаті будівництво храму було зупинене весь час правління Артаксеркса аж до правління наступного перського царя Дарія. Таку сюжетну лінію змальовує нам четверта глава Книги Ездри.

Раскопанная Библия. Новая точка зрения археологии на древний Израиль и происхождение его священных текстов

Содержание

Пролог: Во времена царя Иосии

Введение: Археология и Библия

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

Библия как история?

1. В поисках патриархов

2. А был ли Исход?

3. Завоевание Ханаана

4. Кем были древние израильтяне?

5. Воспоминания о Золотом Веке?

ЧАСТЬ ВТОРАЯ

Возвышение и падение древнего Израиля

6. Одно государство, одна нация, один народ? (ок. 930–720 гг. до н.э.)

7. Забытое первое царство Израиля (884–842 гг. до н.э.)

8. В тени империи (842–720 гг. до н.э.)

ЧАСТЬ ТРЕТЬЯ

Иудея и создание библейской истории

9. Преобразование Иудеи (ок. 930–705 гг. до н.э.)

10. Между войной и выживанием (705–639 гг. до н.э.)

11. Большое реформирование (639–586 гг. до н.э.)

12. Изгнание и возвращение (586–440 гг. до н.э.)

Эпилог: Будущее библейского Израиля

Приложение 1. Теории об историчности эпохи патриархов

Приложение 2. В поисках Синая

Приложение 3. Альтернативные теории о завоевании израильтян

Приложение 4. Почему традиционная археология периода Давида и Соломона неверна

Приложение 5. Идентификация эры Манассии в археологических данных

Приложение 6. Сколь велико было царство Иосии?

Приложение 7. Границы провинции Йехуд

* Переклад окремих частин закінчено, формується єдиний файл.

Раскопанная Библия. Приложение 3

Альтернативные теории о завоевании израильтян

Мирное проникновение

В 1920-х и 1930-х годах, в то время как Олбрайт и его ученики становились все более убежденными, что они нашли археологическое свидетельство завоевания Иисуса Навина, немецкий библейский ученый по имени Альбрехт Альт разработал совершенно иную гипотезу. Альт, профессор Лейпцигского университета, был настроен весьма скептически относительно того, что книгу Иисуса Навина можно считать исторической. Как и многие его немецкие академические коллеги, он был убежденным сторонником критического подхода к Библии. Он был убежден, что библейский рассказ был составлен веков после того, как предполагаемые события имели место, и должны рассматриваться как героический национальный миф. Тем не менее, Альт не был готов к выводу, что историческое объяснение о происхождении израильтян было совершенно вне пределов досягаемости. Не смотря на то, что он не доверял повествованию в книге Иисуса Навина, он был готов принять возможность исторических реалий в конкурирующем источнике - в первой главе книги Судей. В ходе своего путешествия по Палестине в первые годы двадцатого века Альт увлекся образом жизни и расселения бедуинов в степных районах в Негеве и в Иудейской пустыне. И на основе своих знаний древних текстов и его обширных этнографических наблюдений жизни бедуинов, особенно их связи с сельскими общинами, он сформулировал совершенно новую теорию происхождения израильтян.

Раскопанная Библия. Глава 11

Большое реформирование (639-586 гг. до н.э)

Правление иудейского царя Иосии означало кульминацию истории израильской монархии — или, по крайней мере, так должно было казаться в то время. Для автора Девтерономической истории правление Иосии означало метафизический момент, едва ли менее важный, чем божественный завет с Авраамом, Исход из Египта или божественное обещание царю Давиду. Царь Иосия в Библии не просто кажется благородным преемником Моисея, Иисуса и Давида: сами очертания этих великих персонажей – в том виде в котором они появляются  в библейском повествовании – кажутся нарисованными с намеком на Иосию. Иосия – это идеал, который венчает всю историю Израиля. «Подобного ему не было царя прежде его, который обратился бы к Господу всем сердцем своим, и всею душею своею, и всеми силами своими, по всему закону Моисееву; и после него не восстал подобный ему» — сообщает 4 Царств 23:25 в восхвалении такого уровня, который не применяется по отношению ни к одному другому библейскому царю.

Иосия, прямой потомок царя Давида в шестнадцатом поколении, вступил на трон в возрасте восьми лет после свержения и убийства его отца в Иерусалиме. Мы очень мало знаем о ранних годах его жизни. Истории о его религиозном пробуждении в подростковом возрасте, рассказанные в 2 Хроник 34:3 – это почти наверняка биографическая идеализация, написанная пост-фактум. Но на протяжении 31-летнего правления над Иудейским царством Иосия был признан многими как величайшая надежда на национальное искупление, подлинный мессия, которому суждено восстановить павшую славу дома Израиля. Следуя — или соответствуя — основным принципам книги закона, чудесным образом «найденной» в Иерусалимском Храме, он предпринял кампанию по искоренению даже следов чужих или синкретических богослужений, включая древние высоты в провинции. Он и его пуританские войска не остановились даже на традиционной северной границе его царства, но продолжали путь на север до Вефиля, где ненавистный Иеровоам установил храм, соперничающий с Иерусалимским, и где (согласно пророчеству в 3 Царств 13:2) наследник Давида по имени Иосия когда-нибудь сожжет кости северного жреца-идолопоклонника.

Раскопанная Библия. Глава 12

Изгнание и возвращение (586 - ок. 440 гг. до н.э.)

Для того, чтобы понять всю историю древнего Израиля и создание библейской истории, мы не должны останавливаться ни на смерти Иосии, ни на разрушении Иерусалима и Храма, ни на падении династии Давида. Это ключевые моменты для исследования того, что случилось в Иудее за десятилетия, последовавшие за вавилонским вторжением, для обзора событий, происходивших в Вавилоне среди пленников, и для перечисления событий, имевших место в после-пленном Иерусалиме. В это время и в этом месте тексты Пятикнижия и Девтерономической истории подверглись обширным изменениям и добавлениям, достигнув того, что стало в значительной степени их окончательной формой. Тем временем в течение шестого и пятого веков до н.э. народ Израиля разработал новые обычаи социальной жизни и богослужения в Вавилоне и Иерусалиме, которые сформировали основы иудаизма Второго Храма и, соответственно, раннего христианства. Поэтому события и процессы, которые имели место на протяжении полутора веков после завоевания Иудейского царства (как мы можем воссоздать их из исторических источников и археологических данных) имели ключевое значение для понимания того, как появилась иудео-христианская традиция.