Розрив між Саулом і Давидом

(Продовження.Початок теми у публікації Як розвивались історії про перемогу Давида над Голіафом).

Ще одним прикладом розвитку полеміки, спрямованої проти царя Саула, є розповіді про розрив між Саулом та Давидом в Септуагінті та масоретському тексті. В цілому розповід схожі, але мають суттєві відмінності. В таблиці наведена глава 18 Першої книги Самуїла. Розповідь продовжується після перемоги Давида над Голіафом. Текст, виділений червоним шрифтом, відсутній в Септуагінті.

Грецький текст розповідає нам про те, що після перемоги над Голіафом назустріч Давиду вийшли жінки з танцями та піснями і стали прославляти його. В Саула це викликало ревнощі, він став бачити в Давиді конкурента, став його боятись. Тому він віддалив його від себе і призначив його воєначальником. Давид ходив у військові походи, здобував перемоги, і слава про нього розносилась серед усього Ізраїля. Коли Давида покохала дочка Саула Мелхола, то в якості оплати за наречену Саул дав Давиду дуже важке завдання, сподіваючись, що він його не зможе виконати або загине. Давид виконує завдання і стає зятем царя.

Як розвивалась історія про перемогу Давида над Голіафом

Багато інформації про розвиток біблійних текстів може дати звичайне порівняння історій різних джерел, в даному випадку грецького перекладу Септуагінти та єврейського масоретського тексту. В багатьох випадках грецький переклад здійснений з єврейського тексту, який є древнішим, ніж сьогоднішній єврейський текст, остаточно сформований в Середньовіччі книжниками - масоретами.

Грецький переклад біблійних книг, згідно легенди, був здійснений в Єгипті в 3 ст. до н.е.  на прохання царя Птолемея ІІ. Проте вчені не довіряють цій легенді і вважають, що біблійні книги перекладались окремо різними людьми на протязі тривалого часу. Тому найбільш ймовірним періодом перекладу єврейських текстів та грецьку мову є 3-1 ст. до н.е. Найдревніші рукописи грецького перекладу книг Самуїла датуються першими століттями н.е. 

Цікаву інформацію про розвиток біблійного тексту надає порівняння історії про перемогу Давида над Голіафом, взятої з грецького перекладу та єврейського тексту. У грецькому перекладі ця історія є значно коротшою, ніж історія масоретського тексту. Пояснюючи це явище вчені розділились на дві групи. Одна група вважає, що первинним є масоретський (єврейський) текст, а відмінності виникли внаслідок скорочення тексту перекладачем. Інша група вчених пояснює це тим, що грецький переклад історії про Давида і Голіафа здійснювався з коротшого єврейського тексту. Тому припускають, що в часи перекладу єврейських текстів на грецьку мову біблійні тексти існували в багатьох версіях і ще не були уніфікованими. Таке припущення підтверджується також великою різноманітністю рукописів Мертвого моря.

Але з чим пов’язане велике різноманіття біблійних історій в останні століття до н.е.? Яка основна відмінність між двома історіями про Давида і Голіафа? Пропоную проаналізувати ці історії. 

Раскопанная Библия. Глава 5

Воспоминания о Золотом Веке?

После столетий борьбы и скитаний библейский Израиль нашел свой постоянный духовный центр в Храме и царском дворце в Иерусалиме. Как рассказывают книги Царств, помазание Давида, сына Иессея, в качестве царя над всеми племенами Израиля завершило процесс, начавшийся с подлинного обещание Бога Аврааму много веков назад. Сильный хаос периода судей теперь уступил времени, в котором обещания Бога могли быть надежно выполнены под руководством праведного царя. Хотя первым выбором на израильский престол был задумчивый, красивый Саул из колена Вениамина, но этим царем был его преемник Давида, который стал центральной фигурой ранней истории израильтян. Существовало почти бесчисленное количество песен и рассказов о легендарном царе Давиде. Они рассказывали о его убийстве могучего Голиафа единым камнем, пущенным из пращи; о его вхождении в царский двор благодаря своему мастерству игры на арфе; о его приключениях как мятежника и флибустьера; о его похотливом стремлении к Вирсавии и о его завоевании Иерусалима, а потом и огромной империи. Его сын Соломон, в свою очередь, запомнился как мудрейший из королей и величайший из строителей. Истории рассказывают о его блестящих решениях, его невообразимых богатствах и его строительстве большого храма в Иерусалиме. 

Раскопанная Библия. Глава 4

Кем были древние израильтяне?

Библия не оставляет места для сомнений или двусмысленности об уникальном происхождении народа Израиля. Как прямые потомки патриархов Авраама, Исаака и Иакова, двенадцать колен Израиля являются биологическими потомками двенадцати сыновей Иакова на протяжении многих поколений. Несмотря на 430 лет рабства в Египте, израильтяне описаны как никогда не забывающие свои корни в Ханаане и свое общее достояние. В самом деле, Библия подчеркивает, что строгое поддержание Израилем своего отличительного образа жизни и особых отношений с Богом станет ключом к его будущему. Во Второзаконии Моисей пообещал израильскому народу, что если они будут строго соблюдать законы завета, избегать смешанных браков со своими соседями и тщательно избегать языческих обрядов Ханаана, то они всегда будут в безопасности, владея землей обетованной. Как только большое завоевание Ханаана было завершено, книга Иисуса Навина в мельчайших подробностях рассказывает о том, как израильский лидер разделил землю – теперь уже очищенную от коренного населения Ханаана - среди победивших израильских племен как их вечное наследие.

Самарянський Господній храм на горі Герізім. Частина 3. Гора Герізім у Птолемейський період

Yitzhak Magen "The Dating of the First Phase of the Samaritan Temple on Mount Gerizim in light of the Archaeological Evidence"

Початок у частині 1. Розкопки 
та частині 2. Датування першої фази храму та прилеглої ділянки

Вигляд священної ділянки зі сходу

Повстання проти Олександра Великого у місті Самарії призвело до знищення провінції Самарія та її столиці. Самаряни втратили свою політичну та військову свободу разом з правом провінції карбувати монети, яке вона мала в перський період. Проте керамічні та нумізматичні докази свідчать про безперервне існування священної ділянки, яка не була покинута в результаті повстання. У Птолемейський період на г. Герізім почалась хвиля будівництва, був побудований південний квартал, а також можливо інші споруди навколо священної ділянки. В перський період самарянське релігійне керівництво проживало у місті Самарія разом з політичним керівництвом провінції. Доказів того, що намісник Самарії виконував також обов’язки первосвященика в храмі на г. Герізім немає, за винятком згадування Йосифа Флавія (Др. 11.310) про обіцянку хоронянина Санваллата своєму зятю Манасії забезпечити йому світську владу разом з посадою первосвященика. Син Санваллата міг служити жерцем  на г. Герізім, про що на мою думку свідчать Елефантинські папіруси. Після зруйнування міста Самарії та відміни самарійського самоврядування жерці стали керівним класом серед людей Самарії, які тепер були зосереджені навколо храму на горі Герізім. Первосвященик став головою теократичної області. В результаті зруйнування міста Самарії Олександром Великим всі жрецькі релігійні функціонери залишили місто та переїхали на г. Герізім. Таким чином гора Герізім стала релігійним, національним, економічним та політичним центром самарян протягом Птолемейського періоду. Після свого повстання та зруйнування Самарія стала македонським містом. В той самий час г. Герізім та її храм продовжували існувати та процвітати як центр самарян, що вірили в Ягве.

Самарянський Господній храм на горі Герізім. Частина 2. Датування першої фази храму та прилеглої ділянки

Yitzhak Magen "The Dating of the First Phase of the Samaritan Temple on Mount Gerizim in light of the Archaeological Evidence"

 Початок у частині 1. Розкопки

Вигляд священної ділянки з півночі

Розкопки на г. Герізім, які проводились протягом 23 років, принесли десятки тисяч знахідок, таких як керамічні, кам’яні, металеві та скляні посудини, та більш ніж 14 000 монет. Ці багаті знахідки дають нам можливість відновити історію цього місця з великою степеню достовірності: коли воно було засноване та коли зруйноване. У цьому нарисі я не буду в подробицях описувати всі знахідки, виявлені у цьому місці, тому що більшість все ще проходить різні стадії обробки для остаточного опублікування. Тим не менш, навіть на цій стадії дослідження вже можна зробити декілька хронологічних спостережень, які проллють світло на загальні історичні рамки історії цього місця, особливо його першої фази.

Загальний план священної ділянки перського та елліністичного періодів

Цей розділ присвячений перському періоду з метою припинення довготривалої суперечки про витоки Самарянського Храму в цьому місці. Я передбачаю, що представлення керамічних знахідок, монет та вуглецевий аналіз кісток та останків жертвопринесень надійно датуватимуть будівництво першої фази храму серединою 5 ст. до н.е., а не кінцем 4 ст. до н.е. – часами Олександра Великого (Македонського) – як стверджував Йосиф Флавій (а за ним і вчені).

Самарянський Господній храм на горі Герізім. Частина 1. Розкопки

Yitzhak Magen "The Dating of the First Phase of the Samaritan Temple on Mount Gerizim in light of the Archaeological Evidence"\

Гора Герізім, відома за арабською назвою Джабал-ат-Тур, розташована з південної сторони від міста Сихему і піднімається на висоту 886 метрів над рівнем моря. Гора Герізім та гора Евал, висотою 930 метрів, є двома найвищими вершинами Самарії. Розкопки у цьому місці були розпочаті на початку 1983 року і тривали безперервно до 2006 року. Розкопки відкрили великі ділянки елліністичного міста, яке займало площу 40 гектарів, самарянську священну ділянку, а також цитадель пізнього римського періоду і ділянку візантійської церкви. Був ще раз розкопаний римський храм Зевсу Гіпсисту, який знаходився на північному схилі гори з північної сторони від міста.

ЧАСТИНА 1. РОЗКОПКИ

Археологічні знахідки на горі Герізім можна розділити на три групи:

(1) священна ділянка перського періоду;

(2) священна ділянка елліністичного періоду;

(3) елліністичне місто.

Самарянська священна ділянка була першою спорудою, яка була побудована на г. Герізім і займала найвище місце цієї гори. Елліністичний період розпочався тоді, коли вперше навколо гори було побудоване місто, яке досягнуло своїх найбільших розмірів у 2 ст. до н.е. Юдейський історик Йосиф Флавій розповідає про те, що храм на г. Герізім був схожий на храм в Єрусалимі (Др. 11.310, 12.255; Ю.В. 1.62). Було виявлено дві головні фази храму: перша фаза характеризується священною ділянкою перського періоду, побудованою в середині 5 ст. до н.е.; а друга фаза датується початком 2 ст. до н.е., часом правління селевкідського царя Антіоха ІІІ Великого, коли були побудовані нова ділянка та новий храм. Цей храм був зруйнований Йохананом Гірканом І.

Централізація культу у місці, яке вибрав Господь для Імені Свого

Вирішив перекласти статтю професора Емануеля Това "Второзаконня 12 і 11QTemple^а 52-53: порівняльний аналіз". У ній автор порівнює вимоги централізації культу, які розміщені у главі 12 книги "Второзаконня" та в одному з рукописів Мертвого моря 11QTemple^а, який також називають "Храмовим сувоєм". Цей рукопис цікавий тим, що він задумувався як шоста книга Мойсея, в якій Ягве уточняє старі закони та додає Мойсею нові. Якби цей рукопис зберігся повністю та був включений у канон, то сьогодні ми говорили б про Мойсеєве Шестикнижжя. 

Порівняльний аналіз двох законодавчих збірників (Второзаконня та Храмового сувою) дав підстави автору статті, який є визнаним спеціалістом в дослідженні сувоїв Мертвого моря, зробити висновок про те, що в книзі "Второзаконня" вимоги до централізації культу належать до двох різних редакторських шарів. 

У першому редакторському шарі вимога централізації культу була безумовною, за межами обраного Богом місця взагалі не можна було різати худобу. Така вимога була жорстка та безапеляційна. Тому дослідники цієї книги прийшли до висновку, що така вимога про заборону забою худоби поза межами обраного міста (храму) є або утопічною, або застосовувалась лише в одному населеному пункті. Жорсткі вимоги централізації культу фактично змушувати того, хто поклонявся Ягве, оселитися в обраному місці (або недалеко від нього).

На певному історичному етапі вимогу про централізацію культу було змінено. В текст було внесено додаткові постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби поза межами обраного місця. Такі додаткові постанови могли розвинутись через необхідність розширення сфери застосування вимоги централізації культу на ширші території, тому що заборону різати худобу поза межами обраного місця для мешканців інших населених пунктів неможливо було виконати. Якщо селянин в якомусь місці хотів зарізати вівцю, то згідно першого редакторського шару Втор.12 він змушений був вести цю худобу в обране місце (храм) і лише там здійснити ритуальний забій (жертвопринесення). Ця вимога для селянина була абсурдною. Тому для розширення сфери застосування цього закону, та з можливістю його практичного виконання, були внесені пом'якшуючі постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби поза межами обраного місця.

На ще пізнішому історичному етапі, в часи створення Храмового сувою, певні кола прагнули підвищити роль єдиного храму та обраного місця. Тому вони внесли чергові постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби лише в тих населених пунктах, які були розташовані на відстані 3 днів ходьби від обраного місця. Таким чином, введення нових правил фактично забороняло мешканцям значної території біля обраного місця взагалі здійснювати неритуальний забій худоби. Тепер селянин біля обраного місця змушений був вести свою худобу в єдиний храм і лише там зарізати її. Очевидно, що в такому законі були зацікавлені жерці обраного храму, тому Храмовий сувій може належати саме їм.

Перше небіблійне згадування єврейського свята Пасхи

Близько 100 років назад в Єгипті на острові Елефантина, що розташований на річці Ніл, було знайдено велику кореспонденцію жителів цього острова. Окрім великої кількості листів, написаних на папірусі, було виявлено також багато керамічних знахідок. Серед них - короткі листи-записки, написані на осколках кераміки, які жителі фортеці Сьєн на березі Нілу відправляли своїм родичам на острів Елефантина. В цих листах-записках міститься перше небіблійне згадування єврейського свята Пасхи.  

Переклад листа, який датований 475 р. до н.е.: 

 Для Хошайягу:

Привіт!

Бережи дітей, поки Ахутаб не добереться сюди. Не довіряй нікому!

Навіть якщо борошном для хліба буде земля - до останнього заміси трохи тіста, аж поки їхня мати не добереться сюди.

Дай мені знати, коли ви будете відзначати Пасху.

Розкажи мені, що поробляє дитина!

Коли ж був побудований другий Єрусалимський храм?

;

Згідно домінуючої сьогодні думки відновлення зруйнованого у 586 р. до н. е. Єрусалимського храму відбулось у 516 р. до н. е. у часи перського царя Дарія І Великого. Але перше небіблійне документальне свідчення про існування в Єрусалимі храму датоване лише 407 р. до н.е., тобто через 109 років після відбудови храму. Чому за 109 років від 516 р. до 407 р. до н.е. не існує жодного доказу існування Єрусалимського храму? Для цього необхідно проаналізувати тексти, в яких розповідається про відбудову Єрусалимського храму, та перевірити хронологію відбудови храму.

Відновлення другого єрусалимського храму описане в книзі пророка Огія (Хаггая), Першій та Другій книгах Ездри, а також у книзі юдейського історика Йосифа Флавія «Юдейська давнина».

Книга пророка Огія (Хаггая)

У цій книзі розповідається про те, що Єрусалимський храм був побудований намісником Юдеї Зоровавелем та первосвящеником Ісусом у другому році правління царя Дарія. Попри те, що рік відбудови храму вказаний точно, однозначно встановити дату відбудови храму неможливо через те, що серед перських царів було троє з коронним ім’ям Дарій: Дарій І Великий, Дарій ІІ Ох та Дарій ІІІ Кодоман. Ніякої додаткової інформації книга не містить.