Особливості релігійної культури Самарії на початку періоду еллінізму

Більшість сьогоднішніх теорій про місце та час написання біблійних книг на жаль не підкріплені матеріальними доказами. Археологічні знахідки монархічного періоду (і навіть перського) не містять ні біблійних текстів , ні ознак широкого знайомства жителів Юдеї з біблійними історіями. Найдревнішими біблійними текстами на сьогоднішній день залишаються рукописи Мертвого моря, найбільш ранні з яких датовані 2 століттям до н.е. Тому гіпотези про написання біблійних текстів в Юдеї 10 - 7 ст. до н.є. чи навіть у більш пізній перський період є, по суті, оптимістичними. Біблійні вчені вважають, що до часів найстаріших засвідчених документів (2 ст. до н.е.) біблійні тексти існували вже протягом тривалого часу, однак жодних доказів існування цих текстів до сих пір не виявлено.

Одним з можливих доказів існування біблійних текстів та популярності їх серед народу може бути велике поширення біблійних імен. Велика популярність серед народу біблійних історій та персонажів мала б призвести до збільшення кількості людей, названих на честь багатьох героїв легендарного минулого. Але, на жаль, археологічні дані періоду монархії та перського періоду не виявляють значного поширення імен, пов'язаних з історіями про патріархів, Вихід з Єгипту та Завоювання Ханаану.

Декілька років назад закінчились розкопки на горі Герізім, священній горі самарян. Розкопки виявили багатий археологічний матеріал. На даний час результати розкопок обробляються, систематизуються та, частково, публікуються. Результати розкопок примушують змінити застарілі уявлення про самарян як про секту, що відкололась від юдаїзму в кінці 2 ст. до н.е. Переклад однієї з публікацій я розмістив на цьому блозі - "Самарянський Господній храм на горі Герізім". Пропоную переклад іншої публікації, присвяченої аналізу біблійних імен, виявлених у написах з гори Герізім.

Раскопанная Библия. Глава 3

Завоевание Ханаана

Национальная судьба Израиля могла исполниться только в земле Ханаана. Книга Иисуса Навина рассказывает о молниеносной военной кампании, в течение которой могущественные цари Ханаана были разбиты в бою, а израильские племена унаследовали свою землю. Это история о победе Божьего народа над высокомерными язычниками, вечная эпопея о новых завоеванных рубежах и захваченных городах, в которой проигравшие должны понести окончательное наказание в виде лишений и смерти. Это волнующая военная сага о героизме, хитрости и горькой мести, рассказанная вместе с некоторыми из самых ярких библейских историй: падением стен Иерихона, остановкой солнца в Гаваоне, и сожжением большого ханаанского города Хацора. Кроме того, это подробный географический очерк о ландшафте Ханаана и историческое объяснение того, как каждое из двенадцати израильских племен вступило в свое традиционное территориальное наследование земли обетованной.

Но если Исхода израильтян, как мы видели, не было в том виде, в каком он описан в Библии, как насчет самого завоевания? Проблем еще больше. Как армия в лохмотьях, путешествующая с женщинами, детьми и престарелыми, возникшая после проведенных в пустыне десятилетий, могла быть способной осуществить эффективное вторжение? Как мог такой неорганизованный сброд одолеть большие крепости Ханаана, имеющие свои профессиональные армии и хорошо подготовленные колесничные войска?

Раскопанная Библия. Глава 2

А был ли Исход?

Героическая фигура Моисея, противостоящего фараону-тирану, десять казней и массовый Исход израильтян из Египта простирались сквозь века как главные незабываемые образы библейской истории. Посредством божественно управляемого лидера (а не отца),  который представлял народ перед Богом, а Бога – перед народом, израильтяне двигались почти невозможным курсом от безнадежного положения рабов назад к границам Земли Обетованной. Эта история освобождения из рабства настолько важна, что этим знаменательным событиям, которые испытывает одно поколение в течении сорока лет, посвящены четыре пятых от главного священного писания Израиля - библейские книги Исход, Левит, Числа и Второзаконие.  За эти годы произошли многие чудеса:   неопалимая купина, язвы, разделение Чермного моря, появление в пустыне манны и дарование на Синае Божьих законов, все из которых были видимыми проявлениями Божьего господства как над природой, так и над человечеством. Бог Израиля, прежде известный только патриархам, здесь явил себя всему народу как всемирное божество.

Но история ли это? Может ли археология помочь нам установить время, когда лидер по имени Моисей мобилизовал свой народ на великий акт освобождения? Можем ли мы проследить путь Исхода и скитаний в пустыне? Можем ли мы хотя бы определить, был ли Исход вообще (так, как он описан в Библии)? Двести лет интенсивных раскопок и исследований останков египетской цивилизации предоставили детальную хронологию событий, личностей и мест времен фараонов. Повествование об Исходе переполнено изобилием подробных и специфических географических указаний, даже больше, чем сказания о патриархах. Могут ли они предоставить достоверный исторический фон к великому эпосу о побеге израильтян из Египта и получения ими Закона на Синае?

Кто написал Библию? Глава 9

Блестящая ошибка

До сих пор я говорил почти всегда только с  позиции фактов – текстологических и археологических свидетельств, не рассказывая о том, как мы выяснили то, что знаем. Я предпринял такой подход потому, что хотел, чтобы это было изложение фактических данных и выводов, а не истории исследования. Но теперь я должен упомянуть об том неверном направлении, которое было взято в поиске тех, кто писал Библию, потому что оно доминировало в исследованиях сотню лет. Большинство библейских ученых, включая меня, его приняла. Большинство по-прежнему принимают, по крайней мере, частично.

Это самая спорная часть рассказа, потому что по этому вопросу идет спор не только с религиозными фундаменталистами, но также и с другими, критически настроенными исследователями. Кроме того,  о ней необходимо рассказать, поскольку она сыграла роль в достижении того, что я считаю решением. Как ни странно, но иногда необходимо пройти через ошибки, чтобы добраться до открытия истины. Или, выражая уважение большинству библеистов прошлого – даже когда мы думаем, что видим дальше наших предшественников, мы должны помнить, что это стало достижимым только потому, что мы опираемся на их достижения.

Кто написал Библию? Глава 8

Мир, который создал Библию: 587 – 400 г.г. до н.э.

Наименее известная эпоха

Период, который следует за катастрофой 587 года до н.э. –  самый сложный для изучения. Несмотря на то, что он ближе к нашему времени, чем другие периоды, о которых шла речь, он сложнее всего для изучения. Тому две причины. Первая – это просто отсутствие источников. Ни Библия, ни археология не дают нам много сведений.

Очень немногое в повествовательных книгах Библии рассказывает нам о том, что происходило с поколением изгнанников и беженцев из Иудеи. В книгах Царств и Хроник история заканчивается падением царства, и следующие исторические повествовательные книги Библии (Ездра и Неемия) продолжают повествование только спустя 50 лет. Небольшие отрывки в книге Даниила упоминают о тех годах, но они касаются только нескольких событий в жизни Даниила и его друзей. Они не касаются судьбы народа. Вероятно, больше всего информации можно извлечь из книг пророков Иезекииля и Иеремии.

Кто написал Библию? Глава 7

Жрец в изгнании

Иосия, герой, являющийся кульминацией Девтерономической истории, умер.

Двадцать два года спустя история Девтерономиста выглядела нелепой, даже глупой. Вавилоняне разрушили и увели в плен Иуду. «Вечное» царство прекратило существование. Династия, которая должна была бы «не прекращаться на престоле Израилевом», прервалась. Место, «какое изберет Яхве, чтобы пребывать имени его там», было сожжено дотла. А вещи, о которых говорилось, что они существуют «до сего дня», больше не существовали. Что нужно было сделать с позитивной, обнадеживающей исторической книгой, главным героем которой был Иосия? Кто-то решил сделать вторую редакцию этой книги.

Кто написал Библию? Глава 6

D

Мы установили, что кто-то создал Второзаконие и следующие шесть книг Библии как одно непрерывное повествование. И мы установили, что тот, кто создал эту книгу, жил во время правления царя Иосии. В изначальной его редакции рассказывалась история от Моисея до Иосии.

Для того чтобы выяснить, кто был автором-редактором Второзакония и следующих шести книг Библии, необходимо взглянуть на то, что содержит труд этого человека.

Он включает, в первую очередь, свод законов, в качестве ядра книги Второзакония.

Кто написал Библию? Глава 5

При дворе царя Иосии

Книга из храма

Книга, которую якобы нашел в храме в 622 году до н.э. жрец Хелкия, была Второзаконием.

Это не новое открытие. Еще отцы церкви, в том числе Иероним, говорили, что книга, которую читал царь Иосия, была Второзаконием. Томас Гоббс, первый из современных исследователей, которые обосновывали, что основная часть Пятикнижия не принадлежит руке Моисея, также предположил, что свод законов, который услышал Иосия, был из Второзакония. Гоббс утверждал, что автором Второзакония действительно был сам Моисей, что оно было давно утрачено и найдено вновь храмовым жрецом Хелкией. Но более поздние исследователи отказались от этой мысли.

Кто написал Библию? Глава 4

Библейский период: 722 – 587 г.г. до н.э.

Перемены

Когда ассирийская империя в 722 году уничтожила Израильское царство, мир, который создал J и E, исчез навсегда. Без этого своего компаньона-сестры-соперника изменилась и Иудея. Политические перемены также означали экономические и социальные перемены и, конечно же, религиозные. А значит, таким же образом  произойдут перемены в особенностях священной книги.

После 722г. земля и народ были другими. Земли стало меньше. Теперь иудейские цари правили территорией, которая была примерно вдвое меньше размера объединенного еврейского царства Давида и Соломона. Там присутствовала разного рода международная политика. А Иудея в рассматриваемое нами время управлялась с позиции слабости. Это был век великих империй в Месопотамии: вначале Ассирии, а затем Вавилонии. И эти империи были сильны и заинтересованы в завоеваниях на западе. Подчинить Иудею означало получать доход (на начальном этапе -  добычу, в дальнейшем - дань) и иметь возможность контролировать торговые пути между Африкой и Азией, а также означало стратегическое расположение на подходах к Египту.

Кто написал Библию? Глава 3

Два царства – два писателя

Библейские рассказы послужили ключами к разгадке личности их авторов, и в то же самое время они являлись окнами в тот древний мир. Истории J отражают условия тех времени и места, в которых проживал автор, а также показывают, в какой плоскости лежали некоторые интересы писателя.

Рассказы Элогиста лучше раскрывают личность своего автора, чем истории J.

Золотой телец

Наиболее показательным является рассказ Е о золотом тельце, о котором я вкратце рассказывал во Введении. Пока Моисей получает Десять Заповедей на горе Синай, Аарон изготавливает для народа золотого тельца. Люди говорят: «Вот боги твои, Израиль, которые вывели тебя из земли Египетской». Аарон отвечает: "Завтра праздник Яхве!" Народ совершает жертвоприношения и нечестиво празднует. Тем временем, бог сообщает Моисею о том, что происходит внизу, и говорит, что истребит народ и произведет новый народ от Моисея. Моисей умоляет бога быть милосердным, и бог смягчается. Моисей спускается с горы со своим помощником Иисусом. Когда он видит тельца и состояние людей, он в гневе разбивает скрижали. Затем племя Левия собирается вокруг Моисея и устраивает кровавую чистку среди народа. Моисей возносит просьбу к богу, чтобы тот простил отступничество народа и не уничтожал его.

Кто написал Библию? Глава 2

J и E

Приближение двух свидетельств

Спустя две с половиной тысячи лет после событий, описанных мной в предыдущей главе, трое исследователей библейского авторства независимо друг от друга совершили одно и то же открытие. Один из них был священником, второй – врачом, а третий – профессором. Открытие, которое они совершили, в конечном счете, сводилось к объединению двух свидетельств: повторений и имен божества. Исследователи видели, что, очевидно, существовало по две версии большого количества библейских историй: два рассказа о творении, два рассказа о патриархах Аврааме и Иакове, и т.д. Тогда они заметили, что, довольно часто, один из двух вариантов истории обращается к богу одним именем, а другой вариант обращается к богу посредством другого имени.

В случае творения, например, первая глава Библии рассказывает одну версию того, как был создан мир, а вторая глава Библии начинается с другой версии произошедшего. Во многом истории дублируют друг друга, а в некоторых моментах они противоречат одна другой.  Например, они описывают одинаковые события в различном порядке. В первом варианте бог сначала создает растения, затем животных, а затем мужчину и женщину. Во втором варианте бог сначала создает мужчину. Потом создает растения. Затем, чтобы человек не был одинок, бог создает животных. И наконец, после того, как человек не нашел себе достойного помощника среди животных, бог создает женщину. Итак, мы имеем следующее:

Кто написал Библию? Глава 1

Мир, который создал Библию: 1200 – 722 гг.  до н.э.

Окружающая действительность

Земля, в которой родилась Библия, была размером с большой североамериканский штат. Она была расположена вдоль восточного побережья Средиземного моря, в месте естественной встречи Африки, Азии, и Европы. Она отличалась невероятным разнообразием климата, флоры и фауны, топографических особенностей. На северо-востоке находилось прекрасное пресноводное озеро, Галилейское море. Оно переходило в реку Иордан на юге. Река текла по прямой линии на юг и впадала в Мертвое море, которое было настолько не похоже на Галилейское, насколько могут отличаться два водных простора. Оно изобиловало солью и было окружено жаркой дикой пустыней. Согласно верованиям представителей этого региона, область Мертвого моря когда-то была приятным, плодородным местом, но люди, которые жили там, были настолько испорчены, что бог лил на нее серу и пламя, пока она не стала непригодной для жизни.

Дві редакції книги Ездри: Ездра–Неємія (MT) і 2 Ездри (LXX)

Дітер Болер

Анотація: Як і книги Притч, Єремії і Даниїла, Книга Ездри була передана в двох редакціях: Ездри–Неємії в єврейській Біблії і 2 Ездри в грецькій Біблії. Кожна версія має свою відмінну літературну форму. Обидва видання збігаються у розповіді про будівництво храму Зоровавелем та про місію Ездри. Окрім цього загального матеріалу обидві версії містять особливу властивість: 2 Ездри починається з останніх двох глав Книги Хронік (масоретський текст Ездри тільки з останніх віршів) і включає в себе так звану історію гвардійців, легенду Зоровавеля, якої немає в масоретському тексті (МТ) Ездри–Неємії. З іншого боку, Ездри–Неємії містить розповідь про відбудову міста Неємією, відсутню в 2 Ездри. У статті показано, що це останнє розходження літературної форми пов'язане з цілим рядом невеликих текстових відмінностей між спільним матеріалом двох версій, які таким чином видають себе як частину навмисного редагування, а не помилок переписувачів. Розповідь про Зоровавеля і Ездру в 2 Ездри не очікує майбутньої історії Неємії в той час як масоретський текст про Зоровавеля і Ездру узгоджений з наступною розповіддю про Неємію.

Раскопанная Библия. Глава 1

В поисках патриархов

Вначале была единственная семья с особыми отношениями с Богом. Со временем эта семья увеличивалась и значительно умножилась, превратившись в народ Израиля. Это первое великое библейское сказание, рассказ о мечтах переселенцев и божественных обещаниях, которые служат красочным и вдохновляющим вступлением в последующую историю народа Израиля. Авраам был первым  патриархом и получателем божественных обещаний земли и обильного потомства, которые переносились из поколения в поколение к его сыну Исааку, сыну Исаака Иакову, также известному как Израиль. Среди двенадцати сыновей Иакова, каждый из которых стал предком израильского племени, Иуде отведена особая главенствующая роль.

Библейский рассказ о жизни патриархов – это блестящая история как о семье, так и о народе в целом. Она черпает свою эмоциональную силу от записи проникновенной человеческой борьбы отцов, матерей, мужей, жен, дочерей и сынов. В некотором смысле она является типичной семейной историей со всеми ее радостями и горестями, любовью и ненавистью, обманом и хитростью, нуждой и процветанием. Это также универсальная философская история об отношениях между Богом и человечеством, о преданности и послушании, о добре и зле, о вере, благочестии и аморальности. Это история о выборе Богом народа, вечном божественном обете земли, процветания и роста. Из почти всех точек зрения – исторической, психологической и духовной – патриархальные повествования являются великим литературным достижением. Но являются ли они достоверными летописями появления народа Израиля? Есть ли какие-нибудь свидетельства того, что праотцы Авраам, Исаак и Иаков, а также праматери Сарра, Ревекка, Лия и Рахиль – жили на самом деле?

Раскопанная Библия. Глава 10

Между войной и выживанием (705-639 гг. до н.э.)

Решение царя Езекии восстать против Ассирийской империи было, несомненно, одним из самых роковых решений, принятых в Иудейском царстве. Для объявления независимости от жестокого повелителя региональной империи, который всего два десятилетия назад уничтожил Израильское царство, требовалась политическая сила и государственная организация для произведения далеко идущих экономических и военных приготовлений. Для этого также требовалось явное религиозное подтверждение того, что, несмотря на внушающую благоговение мощь Ассирийской империи, Яхве в конечном итоге обеспечит Иудеи военный успех. Согласно Библии, все ужасные несчастия Израильского царства объяснялись идолопоклонством его народа. Теперь очищение культа Яхве было единственным способом обеспечить победу Иудеи и спасти ее народ от участи уничтожения и изгнания, постигшей народ греховного севера.

И вот, после смерти Саргона в 705 году до н.э., когда способность империи управлять своими окраинами казалась сомнительной, Иудея вступила в анти-ассирийскую коалицию, которую поддерживал Египет (4 Царств 18:21, 19:9), и подняла знамя восстания – с далеко идущими, неожиданными последствиями. Спустя четыре года, в 701 году до н.э., в Иудею с грозной армией пришел новый ассирийский царь Синаххериб. Книги Царств, описывая последствия, делают хорошую мину при плохой игре: Езекия был великим героем, идеальным царем, сравнимым только с Давидом. Он шел по стопам Моисея и очистил Иудею от всех преступлений прошлого. Благодаря его набожности ассирийцы отступили от Иудеи, будучи не в силах захватить Иерусалим. Как мы увидим, это неполная история, также как и не является полной содержащаяся в Библии история, касающаяся 55-летнего правления Манассии, сына Езекии. В противоположность идеальному царю Езекии, книги Царств рисуют Манассию законченным вероотступником, который тратит свое долгое правление на восстановление самых ужасных мерзостей прошлого.

Раскопанная Библия. Глава 7

Забытое первое царство Израиля (884-842 гг. до н.э.)

Жестокость, идолопоклонство и жадность были отличительными чертами северного царства Израиль, как это изображено в кровавых подробностях в третьей и четвертой книгах Царств. После Иеровоама главные злодеи этой истории – это омриды, великая северная династия, основанная бывшим израильским военачальником по имени Омри (Амврий), чьи наследники выросли настолько могущественными, что им со временем удалось даже посадить одну из своих принцесс на престол Иудейского царства. Библия обвиняет самую известную чету омридов (царя Ахава и его пресловутую жену Иезавель, финикийскую принцессу) в многократном совершении некоторых из величайших библейских грехов: введении в земле Израиля культа чужих богов, убийстве жрецов и верных пророков Яхве, несправедливой конфискации собственности своих подданных и нарушении священной традиции Израиля с высокомерной безнаказанностью.

Омриды вспоминаются как одни из самых презираемых персонажей библейской истории. Но новые археологические видения Израильского царства предлагает совершенно иной взгляд на их правление. Действительно, если бы библейские авторы и редакторы были историками в современном смысле этого слова, то они могли бы сказать, что Ахав был могущественным царем, который первым привел Израильское царство к известности на мировой арене, и что его брак с дочерью финикийского царя Эфваала был блестящим ходом в международной дипломатии. Они могли бы сказать, что омриды построили великолепные города в качестве административных центров своего растущего царства. Они могли бы сказать, что Ахаву и его отцу Омри до него удалось построить одну из самых сильных армий в регионе, с которой они завоевали обширные территории далеко на севере и в Трансиордании. Конечно, они также могли бы отметить, что Омри и Ахав не были особенно благочестивыми и что они иногда были своенравными и действовали жестоко. Но то же самое можно сказать практически о любом другом монархе древнего Ближнего Востока.

Раскопанная Библия. Глава 6

Одно государство, одна нация, один народ? (930-720 гг. до н.э.)

Ход истории Израиля (как нам об этом серьезно сообщают книги Царств) движется с почти трагической неизбежностью от единства к расколу, и от раскола к национальной катастрофе. После славного царствования Давида и Соломона, когда всем Израилем правили из Иерусалима, и бывалого периода беспрецедентного процветания и могущества, племена северного нагорья и Галилеи, сопротивляясь налоговым требованиям сына Соломона Ровоама - гневно отделяются. Далее следуют двести лет разделения и ненависти между братьями с независимыми израильскими царствами, Израилем на севере и Иудеей на юге, периодически готовыми перегрызть друг другу глотки. Это рассказ о трагическом отделении, жестокости и идолопоклонстве северного царства. Там, согласно библейским рассказам, основается новый культовый центр, конкурирующий с Иерусалимским Храмом. Новые северо-израильские династии, соперники дома Давида, жестоко приходили к власти одна за другой. Со временем за свою греховность северяне заплатят окончательным наказанием - разрушением своего государства и изгнанием десяти северных племен.

 

Раскопанная Библия. Введение

Археология и Библия

Рассказ о том, как и почему была написана Библия и как она вписывается в необычайную историю Израиля, тесно связан с впечатляющим рассказом о современных открытиях. Поиски были сосредоточены на крошечной земле, зажатой с двух сторон пустыней, а с одной – Средиземным морем, на протяжении многих тысячелетий страдающей от периодических засух и почти постоянной войны. Ее города и население были крайне незначительными по сравнению с таковыми в соседних империях Египта и Месопотамии. Кроме того, ее материальная культура была бедной в сравнении с великолепной и экстравагантной культурой других. И все же эта земля стала местом рождения литературного шедевра, который оказывает беспрецедентное влияние на мировую цивилизацию и как священное писание, и как история.

Более двухсот лет детального изучения еврейского текста Библии и все более широкомасштабные исследования во всех землях между Нилом и реками Тигр и Евфрат позволили нам начать понимать, когда, почему и как появилась Библия. Детальный анализ ее языка и отличительных литературных жанров позволил ученым установить устные и письменные источники, на которых основан современный библейский текст. В то же время археология получила ошеломляющие, почти энциклопедические знания о материальных условиях, языке, обществе и историческом развитии тех столетий, в течении которых постепенно кристаллизировались традиции древнего Израиля, и охватывающих приблизительно шестьсот лет – примерно от 1000 до 400 гг. до н.э. Самое важное то, что текстовые идеи и археологические свидетельства объединились, чтобы помочь нам провести различие между силой и поэзией библейской саги и более приземленными процессами и событиями древней ближневосточной истории.

Раскопанная Библия. Пролог

Во времена царя Иосии

Мир, в котором была создана Библия, был не мифическим царством величественных городов и праведных героев, а крошечным, приземленным царством, где народ боролся за свое будущее со свойственным всем людям страхом перед войной, бедностью, несправедливостью, болезнями, голодом и засухой. Содержащаяся в Библии историческая сага – от встречи Авраама с Богом и его путешествия в Ханаан, до избавления Моисеем детей Израиля от рабства, до расцвета и падения царств Израиля и Иудеи – была не чудесным откровением, а блестящим продуктом человеческого воображения. Как свидетельствуют археологические данные, впервые она была задумана на протяжении двух или трех поколений, около двадцати шести столетий назад. Ее родиной было Иудейское царство - малонаселенная область пастухов и земледельцев, руководимых из отдаленной столицы, расположенной в центре нагорья, на узком гребне между крутыми, скалистыми ущельями.

Коли були написані історії про Соломона

(Продовження. Початок теми у публікації Будівництво Соломоном дому Ягве).

Якщо опис храму Соломона здійснений тоді, коли його вже не існувало, то коли були написані самі історії про Соломона? 

У самих розповідях про Соломона не вказується, коли саме вони були написані. Традиційно вважається, що книги Царів були написані пророком Єремією на початку 6 ст. до н. е. Консервативні біблійні вчені вважають, що ці книги були написані в Єрусалимі при дворі юдейського царя Йосії в кінці 7 ст. до н. е., тобто ще в часи існування Соломонового храму, який був зруйнований у 586 р. до н. е. військами вавилонського царя Навуходоносора. Але такий спосіб опису храму, ніби його вже немає, робить неможливим датування цих історій часами царя Йосії. Коли ж вони були написані?

Будівництво Соломоном дому Ягве

(Продовження. Початок теми у публікації Як розвивалась історія про перемогу Давида над Голіафом.)

Цікаво порівняти відмінності в описі будівництва Соломоном Господнього дому в Септуагінті та масоретському тексті. Як і в інших прикладах масоретський текст є більш розширеним та суттєво відрізняється від тексту Септуагінти. 

Основіні відмінності текстів:

1. В масоретському тексті розділено та рознесено вступного вірша Септуагінти. Підготовка будівництва храму винесена перед розповіддю, а закінчення будівництва переміщене в кінець розповіді, дата будівництва залишилась на місці.
2. Будівництво храму в Септуагінті датоване 440 роком після виходу ізраїльтян з Єгипту, а в масоретському тексті – 480 роком.
3. Довжина храму в Септуагінті складає 40 ліктів, в масоретському тексті – змінена до 60 ліктів.
4. Висота храму в Септуагінті становить 25 ліктів, в масоретському тексті – 30 ліктів.
5. В масоретському тексті посеред опису облаштування храму міститься уривок з обіцянкою Ягве, виконаною в характерній девтерономічній лексиці.
6. В масоретському тексті додані деякі додаткові елементи процесу будівництва храму, які відсутні в Септуагінті.
7. В текстах різниться опис дверей до найсвятішого (в Септуагінті – чотирикутні, в масоретському тексті – п’ятикутні).

Розрив між Саулом і Давидом

(Продовження.Початок теми у публікації Як розвивались історії про перемогу Давида над Голіафом).

Ще одним прикладом розвитку полеміки, спрямованої проти царя Саула, є розповіді про розрив між Саулом та Давидом в Септуагінті та масоретському тексті. В цілому розповід схожі, але мають суттєві відмінності. В таблиці наведена глава 18 Першої книги Самуїла. Розповідь продовжується після перемоги Давида над Голіафом. Текст, виділений червоним шрифтом, відсутній в Септуагінті.

Грецький текст розповідає нам про те, що після перемоги над Голіафом назустріч Давиду вийшли жінки з танцями та піснями і стали прославляти його. В Саула це викликало ревнощі, він став бачити в Давиді конкурента, став його боятись. Тому він віддалив його від себе і призначив його воєначальником. Давид ходив у військові походи, здобував перемоги, і слава про нього розносилась серед усього Ізраїля. Коли Давида покохала дочка Саула Мелхола, то в якості оплати за наречену Саул дав Давиду дуже важке завдання, сподіваючись, що він його не зможе виконати або загине. Давид виконує завдання і стає зятем царя.

Як розвивалась історія про перемогу Давида над Голіафом

Багато інформації про розвиток біблійних текстів може дати звичайне порівняння історій різних джерел, в даному випадку грецького перекладу Септуагінти та єврейського масоретського тексту. В багатьох випадках грецький переклад здійснений з єврейського тексту, який є древнішим, ніж сьогоднішній єврейський текст, остаточно сформований в Середньовіччі книжниками - масоретами.

Грецький переклад біблійних книг, згідно легенди, був здійснений в Єгипті в 3 ст. до н.е.  на прохання царя Птолемея ІІ. Проте вчені не довіряють цій легенді і вважають, що біблійні книги перекладались окремо різними людьми на протязі тривалого часу. Тому найбільш ймовірним періодом перекладу єврейських текстів та грецьку мову є 3-1 ст. до н.е. Найдревніші рукописи грецького перекладу книг Самуїла датуються першими століттями н.е. 

Цікаву інформацію про розвиток біблійного тексту надає порівняння історії про перемогу Давида над Голіафом, взятої з грецького перекладу та єврейського тексту. У грецькому перекладі ця історія є значно коротшою, ніж історія масоретського тексту. Пояснюючи це явище вчені розділились на дві групи. Одна група вважає, що первинним є масоретський (єврейський) текст, а відмінності виникли внаслідок скорочення тексту перекладачем. Інша група вчених пояснює це тим, що грецький переклад історії про Давида і Голіафа здійснювався з коротшого єврейського тексту. Тому припускають, що в часи перекладу єврейських текстів на грецьку мову біблійні тексти існували в багатьох версіях і ще не були уніфікованими. Таке припущення підтверджується також великою різноманітністю рукописів Мертвого моря.

Але з чим пов’язане велике різноманіття біблійних історій в останні століття до н.е.? Яка основна відмінність між двома історіями про Давида і Голіафа? Пропоную проаналізувати ці історії. 

Раскопанная Библия. Глава 5

Воспоминания о Золотом Веке?

После столетий борьбы и скитаний библейский Израиль нашел свой постоянный духовный центр в Храме и царском дворце в Иерусалиме. Как рассказывают книги Царств, помазание Давида, сына Иессея, в качестве царя над всеми племенами Израиля завершило процесс, начавшийся с подлинного обещание Бога Аврааму много веков назад. Сильный хаос периода судей теперь уступил времени, в котором обещания Бога могли быть надежно выполнены под руководством праведного царя. Хотя первым выбором на израильский престол был задумчивый, красивый Саул из колена Вениамина, но этим царем был его преемник Давида, который стал центральной фигурой ранней истории израильтян. Существовало почти бесчисленное количество песен и рассказов о легендарном царе Давиде. Они рассказывали о его убийстве могучего Голиафа единым камнем, пущенным из пращи; о его вхождении в царский двор благодаря своему мастерству игры на арфе; о его приключениях как мятежника и флибустьера; о его похотливом стремлении к Вирсавии и о его завоевании Иерусалима, а потом и огромной империи. Его сын Соломон, в свою очередь, запомнился как мудрейший из королей и величайший из строителей. Истории рассказывают о его блестящих решениях, его невообразимых богатствах и его строительстве большого храма в Иерусалиме. 

Раскопанная Библия. Глава 4

Кем были древние израильтяне?

Библия не оставляет места для сомнений или двусмысленности об уникальном происхождении народа Израиля. Как прямые потомки патриархов Авраама, Исаака и Иакова, двенадцать колен Израиля являются биологическими потомками двенадцати сыновей Иакова на протяжении многих поколений. Несмотря на 430 лет рабства в Египте, израильтяне описаны как никогда не забывающие свои корни в Ханаане и свое общее достояние. В самом деле, Библия подчеркивает, что строгое поддержание Израилем своего отличительного образа жизни и особых отношений с Богом станет ключом к его будущему. Во Второзаконии Моисей пообещал израильскому народу, что если они будут строго соблюдать законы завета, избегать смешанных браков со своими соседями и тщательно избегать языческих обрядов Ханаана, то они всегда будут в безопасности, владея землей обетованной. Как только большое завоевание Ханаана было завершено, книга Иисуса Навина в мельчайших подробностях рассказывает о том, как израильский лидер разделил землю – теперь уже очищенную от коренного населения Ханаана - среди победивших израильских племен как их вечное наследие.

Самарянський Господній храм на горі Герізім. Частина 3. Гора Герізім у Птолемейський період

Yitzhak Magen "The Dating of the First Phase of the Samaritan Temple on Mount Gerizim in light of the Archaeological Evidence"

Початок у частині 1. Розкопки 
та частині 2. Датування першої фази храму та прилеглої ділянки

Вигляд священної ділянки зі сходу

Повстання проти Олександра Великого у місті Самарії призвело до знищення провінції Самарія та її столиці. Самаряни втратили свою політичну та військову свободу разом з правом провінції карбувати монети, яке вона мала в перський період. Проте керамічні та нумізматичні докази свідчать про безперервне існування священної ділянки, яка не була покинута в результаті повстання. У Птолемейський період на г. Герізім почалась хвиля будівництва, був побудований південний квартал, а також можливо інші споруди навколо священної ділянки. В перський період самарянське релігійне керівництво проживало у місті Самарія разом з політичним керівництвом провінції. Доказів того, що намісник Самарії виконував також обов’язки первосвященика в храмі на г. Герізім немає, за винятком згадування Йосифа Флавія (Др. 11.310) про обіцянку хоронянина Санваллата своєму зятю Манасії забезпечити йому світську владу разом з посадою первосвященика. Син Санваллата міг служити жерцем  на г. Герізім, про що на мою думку свідчать Елефантинські папіруси. Після зруйнування міста Самарії та відміни самарійського самоврядування жерці стали керівним класом серед людей Самарії, які тепер були зосереджені навколо храму на горі Герізім. Первосвященик став головою теократичної області. В результаті зруйнування міста Самарії Олександром Великим всі жрецькі релігійні функціонери залишили місто та переїхали на г. Герізім. Таким чином гора Герізім стала релігійним, національним, економічним та політичним центром самарян протягом Птолемейського періоду. Після свого повстання та зруйнування Самарія стала македонським містом. В той самий час г. Герізім та її храм продовжували існувати та процвітати як центр самарян, що вірили в Ягве.

Самарянський Господній храм на горі Герізім. Частина 2. Датування першої фази храму та прилеглої ділянки

Yitzhak Magen "The Dating of the First Phase of the Samaritan Temple on Mount Gerizim in light of the Archaeological Evidence"

 Початок у частині 1. Розкопки

Вигляд священної ділянки з півночі

Розкопки на г. Герізім, які проводились протягом 23 років, принесли десятки тисяч знахідок, таких як керамічні, кам’яні, металеві та скляні посудини, та більш ніж 14 000 монет. Ці багаті знахідки дають нам можливість відновити історію цього місця з великою степеню достовірності: коли воно було засноване та коли зруйноване. У цьому нарисі я не буду в подробицях описувати всі знахідки, виявлені у цьому місці, тому що більшість все ще проходить різні стадії обробки для остаточного опублікування. Тим не менш, навіть на цій стадії дослідження вже можна зробити декілька хронологічних спостережень, які проллють світло на загальні історичні рамки історії цього місця, особливо його першої фази.

Загальний план священної ділянки перського та елліністичного періодів

Цей розділ присвячений перському періоду з метою припинення довготривалої суперечки про витоки Самарянського Храму в цьому місці. Я передбачаю, що представлення керамічних знахідок, монет та вуглецевий аналіз кісток та останків жертвопринесень надійно датуватимуть будівництво першої фази храму серединою 5 ст. до н.е., а не кінцем 4 ст. до н.е. – часами Олександра Великого (Македонського) – як стверджував Йосиф Флавій (а за ним і вчені).

Самарянський Господній храм на горі Герізім. Частина 1. Розкопки

Yitzhak Magen "The Dating of the First Phase of the Samaritan Temple on Mount Gerizim in light of the Archaeological Evidence"\

Гора Герізім, відома за арабською назвою Джабал-ат-Тур, розташована з південної сторони від міста Сихему і піднімається на висоту 886 метрів над рівнем моря. Гора Герізім та гора Евал, висотою 930 метрів, є двома найвищими вершинами Самарії. Розкопки у цьому місці були розпочаті на початку 1983 року і тривали безперервно до 2006 року. Розкопки відкрили великі ділянки елліністичного міста, яке займало площу 40 гектарів, самарянську священну ділянку, а також цитадель пізнього римського періоду і ділянку візантійської церкви. Був ще раз розкопаний римський храм Зевсу Гіпсисту, який знаходився на північному схилі гори з північної сторони від міста.

ЧАСТИНА 1. РОЗКОПКИ

Археологічні знахідки на горі Герізім можна розділити на три групи:

(1) священна ділянка перського періоду;

(2) священна ділянка елліністичного періоду;

(3) елліністичне місто.

Самарянська священна ділянка була першою спорудою, яка була побудована на г. Герізім і займала найвище місце цієї гори. Елліністичний період розпочався тоді, коли вперше навколо гори було побудоване місто, яке досягнуло своїх найбільших розмірів у 2 ст. до н.е. Юдейський історик Йосиф Флавій розповідає про те, що храм на г. Герізім був схожий на храм в Єрусалимі (Др. 11.310, 12.255; Ю.В. 1.62). Було виявлено дві головні фази храму: перша фаза характеризується священною ділянкою перського періоду, побудованою в середині 5 ст. до н.е.; а друга фаза датується початком 2 ст. до н.е., часом правління селевкідського царя Антіоха ІІІ Великого, коли були побудовані нова ділянка та новий храм. Цей храм був зруйнований Йохананом Гірканом І.

Централізація культу у місці, яке вибрав Господь для Імені Свого

Вирішив перекласти статтю професора Емануеля Това "Второзаконня 12 і 11QTemple^а 52-53: порівняльний аналіз". У ній автор порівнює вимоги централізації культу, які розміщені у главі 12 книги "Второзаконня" та в одному з рукописів Мертвого моря 11QTemple^а, який також називають "Храмовим сувоєм". Цей рукопис цікавий тим, що він задумувався як шоста книга Мойсея, в якій Ягве уточняє старі закони та додає Мойсею нові. Якби цей рукопис зберігся повністю та був включений у канон, то сьогодні ми говорили б про Мойсеєве Шестикнижжя. 

Порівняльний аналіз двох законодавчих збірників (Второзаконня та Храмового сувою) дав підстави автору статті, який є визнаним спеціалістом в дослідженні сувоїв Мертвого моря, зробити висновок про те, що в книзі "Второзаконня" вимоги до централізації культу належать до двох різних редакторських шарів. 

У першому редакторському шарі вимога централізації культу була безумовною, за межами обраного Богом місця взагалі не можна було різати худобу. Така вимога була жорстка та безапеляційна. Тому дослідники цієї книги прийшли до висновку, що така вимога про заборону забою худоби поза межами обраного міста (храму) є або утопічною, або застосовувалась лише в одному населеному пункті. Жорсткі вимоги централізації культу фактично змушувати того, хто поклонявся Ягве, оселитися в обраному місці (або недалеко від нього).

На певному історичному етапі вимогу про централізацію культу було змінено. В текст було внесено додаткові постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби поза межами обраного місця. Такі додаткові постанови могли розвинутись через необхідність розширення сфери застосування вимоги централізації культу на ширші території, тому що заборону різати худобу поза межами обраного місця для мешканців інших населених пунктів неможливо було виконати. Якщо селянин в якомусь місці хотів зарізати вівцю, то згідно першого редакторського шару Втор.12 він змушений був вести цю худобу в обране місце (храм) і лише там здійснити ритуальний забій (жертвопринесення). Ця вимога для селянина була абсурдною. Тому для розширення сфери застосування цього закону, та з можливістю його практичного виконання, були внесені пом'якшуючі постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби поза межами обраного місця.

На ще пізнішому історичному етапі, в часи створення Храмового сувою, певні кола прагнули підвищити роль єдиного храму та обраного місця. Тому вони внесли чергові постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби лише в тих населених пунктах, які були розташовані на відстані 3 днів ходьби від обраного місця. Таким чином, введення нових правил фактично забороняло мешканцям значної території біля обраного місця взагалі здійснювати неритуальний забій худоби. Тепер селянин біля обраного місця змушений був вести свою худобу в єдиний храм і лише там зарізати її. Очевидно, що в такому законі були зацікавлені жерці обраного храму, тому Храмовий сувій може належати саме їм.

Перше небіблійне згадування єврейського свята Пасхи

Близько 100 років назад в Єгипті на острові Елефантина, що розташований на річці Ніл, було знайдено велику кореспонденцію жителів цього острова. Окрім великої кількості листів, написаних на папірусі, було виявлено також багато керамічних знахідок. Серед них - короткі листи-записки, написані на осколках кераміки, які жителі фортеці Сьєн на березі Нілу відправляли своїм родичам на острів Елефантина. В цих листах-записках міститься перше небіблійне згадування єврейського свята Пасхи.  

Переклад листа, який датований 475 р. до н.е.: 

 Для Хошайягу:

Привіт!

Бережи дітей, поки Ахутаб не добереться сюди. Не довіряй нікому!

Навіть якщо борошном для хліба буде земля - до останнього заміси трохи тіста, аж поки їхня мати не добереться сюди.

Дай мені знати, коли ви будете відзначати Пасху.

Розкажи мені, що поробляє дитина!

Коли ж був побудований другий Єрусалимський храм?

;

Згідно домінуючої сьогодні думки відновлення зруйнованого у 586 р. до н. е. Єрусалимського храму відбулось у 516 р. до н. е. у часи перського царя Дарія І Великого. Але перше небіблійне документальне свідчення про існування в Єрусалимі храму датоване лише 407 р. до н.е., тобто через 109 років після відбудови храму. Чому за 109 років від 516 р. до 407 р. до н.е. не існує жодного доказу існування Єрусалимського храму? Для цього необхідно проаналізувати тексти, в яких розповідається про відбудову Єрусалимського храму, та перевірити хронологію відбудови храму.

Відновлення другого єрусалимського храму описане в книзі пророка Огія (Хаггая), Першій та Другій книгах Ездри, а також у книзі юдейського історика Йосифа Флавія «Юдейська давнина».

Книга пророка Огія (Хаггая)

У цій книзі розповідається про те, що Єрусалимський храм був побудований намісником Юдеї Зоровавелем та первосвящеником Ісусом у другому році правління царя Дарія. Попри те, що рік відбудови храму вказаний точно, однозначно встановити дату відбудови храму неможливо через те, що серед перських царів було троє з коронним ім’ям Дарій: Дарій І Великий, Дарій ІІ Ох та Дарій ІІІ Кодоман. Ніякої додаткової інформації книга не містить.

Перше небіблійне свідчення про існування храму в Єрусалимі

Попри об'ємні розповіді біблійних книг про храм Соломона та розповіді про відновлення Єрусалимського храму після 70 років полону перше небіблійне свідчення про наявність храму в Єрусалимі датоване 407 роком до н. е. Це згадування єрусалимського первосвященника. Вперше первосвященник Єрусалимського храму згадується у листах великої кореспонденції, знайденої в Єгипті на острові Елефантина, розташованому на річці Ніл. Лист, в якому міститься посилання на первосвященника, - це петиція юдейської общини острова до перського намісника Юдеї Багавах'я про допомогу у відбудові зруйнованого елефантинського храму Ягве. У цьому листі вказується про те, що його копія відправлена також в Єрусалим первосвященнику Єгоханану. Лист датований 407 р. до н.е. Як не парадоксально, але саме він є першим прямим небіблійним свідченням про наявність храму в Єрусалимі. 

Лист про заснування єврейського свята Песах

У 1907 році в Єгипті на острові Елефантина, розташованому на річці Ніл, німецькими археологами був виявлений великий архів кореспонденції. Він містив листи, які належали жетелям цього острова. Серед цієї кореспонденції була значна кількість листів, написаних арамейською мовою та датованих 5 ст. до н.е. Вони належали юдейській громаді острова. З цих листів вчені дізнались, що у 5 ст. до н.е. на острові знаходився юдейський храм, в якому місцеві юдеї поклонялись як єврейському богу Яхве, так й іншим палестинським та єгипетським богам.
Серед цієї кореспонденції вчені виявили лист, в якому розповідається про заснування на острові свята, схожого на біблійні свята Пасхи та  Опрісноків (прісних хлібів). Цей лист заслуговує на нашу увагу.