03.05.11

Централізація культу у місці, яке вибрав Господь для Імені Свого

Вирішив перекласти статтю професора Емануеля Това "Второзаконня 12 і 11QTempleа 52-53: порівняльний аналіз"У ній автор порівнює вимоги централізації культу, які розміщені у главі 12 книги "Второзаконня" та в одному з рукописів Мертвого моря 11QTempleа, який також називають "Храмовим сувоєм". Цей рукопис цікавий тим, що він задумувався як шоста книга Мойсея, в якій Ягве уточняє старі закони та додає Мойсею нові. Якби цей рукопис зберігся повністю та був включений у канон, то сьогодні ми говорили б про Мойсеєве Шестикнижжя. 

Порівняльний аналіз двох законодавчих збірників (Второзаконня та Храмового сувою) дав підстави автору статті, який є визнаним спеціалістом в дослідженні сувоїв Мертвого моря, зробити висновок про те, що в книзі "Второзаконня" вимоги до централізації культу належать до двох різних редакторських шарів. 

У першому редакторському шарі вимога централізації культу була безумовною, за межами обраного Богом місця взагалі не можна було різати худобу. Така вимога була жорстка та безапеляційна. Тому дослідники цієї книги прийшли до висновку, що така вимога про заборону забою худоби поза межами обраного міста (храму) є або утопічною, або застосовувалась лише в одному населеному пункті. Жорсткі вимоги централізації культу фактично змушувати того, хто поклонявся Ягве, оселитися в обраному місці (або недалеко від нього).

На певному історичному етапі вимогу про централізацію культу було змінено. В текст було внесено додаткові постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби поза межами обраного місця. Такі додаткові постанови могли розвинутись через необхідність розширення сфери застосування вимоги централізації культу на ширші території, тому що заборону різати худобу поза межами обраного місця для мешканців інших населених пунктів неможливо було виконати. Якщо селянин в якомусь місці хотів зарізати вівцю, то згідно першого редакторського шару Втор.12 він змушений був вести цю худобу в обране місце (храм) і лише там здійснити ритуальний забій (жертвопринесення). Ця вимога для селянина була абсурдною. Тому для розширення сфери застосування цього закону, та з можливістю його практичного виконання, були внесені пом'якшуючі постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби поза межами обраного місця.

На ще пізнішому історичному етапі, в часи створення Храмового сувою, певні кола прагнули підвищити роль єдиного храму та обраного місця. Тому вони внесли чергові постанови, які дозволяли здійснювати неритуальний забій худоби лише в тих населених пунктах, які були розташовані на відстані 3 днів ходьби від обраного місця. Таким чином, введення нових правил фактично забороняло мешканцям значної території біля обраного місця взагалі здійснювати неритуальний забій худоби. Тепер селянин біля обраного місця змушений був вести свою худобу в єдиний храм і лише там зарізати її. Очевидно, що в такому законі були зацікавлені жерці обраного храму, тому Храмовий сувій може належати саме їм.


Второзаконня 12 і 11QTemple 52-53: порівняльний аналіз
 
Книга «Второзаконня» і рукопис 11QTempleа є законодавчими кодексами. Перший  кодекс формує основу більшої частини останнього, що полегшує їх порівняння. При такому порівняльному аналізі легко визначити різноманітні розбіжності двох кодексів.

1. Второзаконня 12-26 містить спеціальний законодавчий кодекс. Він не просто записує закони, а й наказує аудиторії дотримуватися їх. Для досягнення цієї мети, автор використовує різні прийоми. Зазначені стимули за покору і покарання за невиконання закону. Автор часто повторює себе, часто з ідентичними формулюваннями, для того, щоб підкреслити суть. Деякі частини правових розділів Второзаконня насправді є за природою більшою мірою законодавчими проповідями, ніж правовим кодексом. 

Це стосується глави 12, початку правового кодексу. Можна з упевненістю стверджувати, що ця глава, зміст якої несе центральне повідомлення всього Второзаконня, була б значно меншою, якби вона була обмежена лише законодавчими аспектами. Дійсно, правові приписи глави можна узагальнити в декількох реченнях, в той час як іншу частину глави варто розглядати як "правову проповідь" (включаючи 28 віршів). 

Правові приписи цієї глави можна підсумувати наступним чином:
a. Все поклоніння повинне бути централізоване в одному вибраному місці;
b. Неритуальний забій худоби допускається "далеко" від обраного місця. 
Розтягнутість глави походить не тільки від проповідей, які оточують правові приписи, а й від її складної літературної історії, тому що її нинішній вигляд відображає два композиційні шари, а саме: перший – (а) 11:31-12:7; (б) 12:8-14; другий – (б) 12:15-19; (а) 12:20-28.

У нашому дослідженні ми не будемо наполягати на якій-небудь конкретній теорії розвитку цієї глави, але її повторюваний характер не викликає сумнівів. Таким чином, постанова про те, що все поклоніння повинне бути зосередженим в одному місці, сформульована три рази (вірші 5, 11, 14), а дозвіл неритуального забою худоби за межами обраного місця повторюється два рази у найдрібніших подробицях (вірші 15-16; 20-24).

Дві постанови глави 12 сформульовані таким чином, що можна запідозрити те, що вони колись утворювали два окремих джерела. З плином часу первинна постанова про централізацію культу була визнана дуже складною і недоцільною, тому був доданий другий шар, який дозволяв тим, хто "далеко" від обраного міста, їсти м'ясо без жертвоприношення. Між двома постановами існують протиріччя - не тому, що друга серйозно обмежує силу першої (врешті-решт, це було метою закону), а тому що перша (12:1-14) сформульована у твердих виразах і не залишає жодної можливості для  другої. Дух, в якому написана перша постанова, суперечить самому існуванню пом'якшеного закону - такого, як другий. Таким чином, дві постанови мабуть відображають два різних періоди.

2. З стовпця 51:11 і далі рукопису 11QTa наводяться великі частини тексту Втор. 16:18 і наступні разом з іншими законами П’ятикнижжя, упорядковані у відповідності з послідовністю глав Второзаконня, але також тематично організовані рамках цієї композиції. Ця тематична композиція включає в себе різні відступи, зокрема текст Второзаконня 12. Перша постанова цієї глави наводиться дуже коротко, а не в абсолютному висловлюванні біблійного тексту (Втор. 12:1-14), та інтегрована з другою, пом'якшеною, постановою: 

13 «Ти не повинен приносити в жертву чистих волів, овець або кіз
14 в усіх своїх брамах, які ближчі, ніж три дні ходу від мого святилища, але тільки в
15 моєму святилищі ти різатимеш їх для принесення в жертву цілопалення чи жертву шеламім, і ти їстимеш
16 і радітимеш переді мною у місці, яке я вибрав для перебування Імені мого».

Порівняльний аналіз Второзаконня 12 і 11QTa є повчальним для нашого розуміння обох композицій:
a. 11QTa, як і очікувалось, розглядає дві постанови, представлені двічі у Второзаконні 12, як єдине ціле.
б. Централізація культу, докладно описана в Втор. 12:1-14 і Лев. 17, була скорочена до чотирьох рядків у 11QTemple. Автор цього рукопису керувався вірною інтуїцією про те, що основне послання Втор. 12:1-14 було дуже коротким, і що частина цієї перикопи не потребує законодавчого затвердження. Таким чином, наше літературне розуміння природи цієї глави підтверджується  рукописом 11QTa.
в. Біблійний закон не визначає, як далеко від обраного міста повинен знаходитись ізраїльтянин (див. Втор 12:21) для того, щоб мати можливість здійснити неритуальний забій худоби. Ця проблема вирішується в 11QTa 52:14, який визначає цю відстань як «три дні ходу». Таким чином, порівняльний аналіз показує, що нинішньому біблійному закону не вистачає деяких елементів для його практичного застосування. 
г. 11QTa виводить з біблійного тексту те, що жителям території, близької до Храму, не дозволяється їсти нежертовне м'ясо. Це є, мабуть, найбільш логічним висновком з тексту, прийнятим також караїмами, але не рабинським іудаїзмом. 

Автор 11QTa керувався літературним відчуттям, що часто слідує паралельно думці сучасних критичних вчених, про що свідчить його трактування другої постанови у Второзаконні 12, дозволу споживати нежертовне м'ясо поза вибраним містом. Сюжет тексту, втрачений між стовпцями 52:21 і 53:1 невідомий, але перші вісім рядків стовпця 53 ідуть паралельно Втор. 12:20-25, з яким вони можуть бути узгоджені в паралельних колонках:

Рукопис 11QTemple a 53:2–8
Масоретський текст Втор. 12:20-25
2 … щоб самому їсти. 3 Ти повинен їсти м’ясо своїх овець і своїх волів згідно мого благословення, яке я дарував
20 Коли Господь, Бог твій, поширить границю твою, як Він говорив тобі, і ти скажеш: Нехай я їм м'ясо, бо буде жадати душа твоя їсти м'ясо, то за всім жаданням душі своєї будеш ти їсти м'ясо.
4 тобі. І ти повинен їсти у своїх брамах усе, що є чистим, і що нечисте, таким самим чином, як і оленя
21 Коли буде далеке від тебе те місце, що вибере Господь, Бог твій, щоб перебувало там Ім'я Його, то заріжеш із худоби своєї великої та з худоби своєї дрібної, щоб дав Господь тобі, як наказав я тобі, і будеш їсти в брамах своїх усім жаданням своєї душі.
5 і газель; і будь обережним, щоб не їсти крові, на землю виллєш її, як воду, і накриєш
22 Тільки як їсться сарну й оленя, так будеш їсти його, нечистий та чистий однаково можуть їсти його.
6 порохом, бо кров – це душа, і ти не можеш їсти душі разом з м’ясом, щоб було
23 Тільки будь обережним, щоб не їсти крові, бо кров вона душа, і ти не будеш їсти душі разом з м'ясом.
7 добре тобі та синам твоїм по тобі. Тому робитимеш те, що є справедливим та добрим 
24 Не будеш їсти її, на землю виллєш її, як воду.
8 переді мною, я Ягве, Бог твій!
25 Не будеш їсти її, щоб було добре тобі та синам твоїм по тобі, коли робитимеш справедливе в Господніх очах.

Зміст цієї постанови з'являється двічі у Второзаконні (12:15-19 і 12:20-28), але тільки один раз у 11QTa, відповідно до його другого формулювання (Втор. 12:20-28). У цьому переписаному тексті включена фраза з першої редакції закону.
Примітно, як ми вже говорили, як 11QTa вдалося ущільнити та опустити багато повторів у біблійному тексті:

1. У віршах 12:20-28 закону передують дві вступні фрази: (20) «Коли Господь, Бог твій, поширить границю твою, як Він говорив тобі…»  і (21) «Коли буде далеке від тебе те місце, що вибере Господь, Бог твій, щоб перебувало там Ім'я Його…», тоді як збережена частина стовпця 53 сувою 11QTa не містить залишків вступу в закон. Тим не менш, текст сувою опускає першу частину Втор 12:21 (коли буде далеке від тебе те місце, що вибере Господь, Бог твій, щоб перебувало там Ім'я Його), а вірш 21b з'являється відразу після вірша 20. Тому можна припустити, що цей розділ був представлений тільки одним вступом.

2. Деякі фрази в 11QTa були опущені, тому що вони просто повторюють інші фрази в наближеному контексті:
(21) усім жаданням своєї душі (згадується у лінії 2);
(22) Тільки як їсться сарну й оленя (скорочена у наступній фразі);
(22) так будеш їсти (24) не будеш їсти (25) не будеш їсти («зайві» повторення).

Цей порівняльний аналіз Втор. 12 і 11QTa 52-53 висуває на перший план відмінності в їхніх підходах. 11QTa виявляє більш практичний підхід до біблійного закону, ніж Второзаконня 12. Подібна різниця спостерігається також у порівняльному аналізі Лев. 23:27-29 і 11QTa 25:10-12.


Підтвердженням такого припущення Емануеля Това є аналіз самарянського тексту глави 12 книги "Повторення закону". Самарянська книга "Повторення закону" відрізняється від юдейської тим, що у ній місцем, яке вибрав Господь для перебування свого Імені, є не Єрусалим, а гора Герізім біля міста Сихему. У всіх місцях, де в юдейській книзі міститься вираз "місце, яке ВИБЕРЕ Господь для  імені свого" (Єрусалим, який був обраний у часи Соломона), у самарянській книзі стоїть вираз "місце, яке ВИБРАВ Господь для  імені свого" (гора Герізім, на якій Ісус Навин встановив жертівник Господу після входу в Обіцяний край). Такий вираз у самарянському варіанті книги міститься в усіх місцях, крім двох: Втор. 12:21 і Втор. 12:26, де вживається такий самий вислів, як і в юдейському варіанті - "місце, яке ВИБЕРЕ Господь". Саме ці вірші разом з іншими додатковими постановами Емануель Тов відніс до другого редакторського шару. Натомість у юдейському варіанті книги цієї відмінності немає, тому що всюди використовується вислів "місце, яке ВИБЕРЕ Господь".

Цілком можливо, що у сьогоднішньому тексті самаритянської книги "Повторення Закону" міститься первинний текст з двома, легко впізнаваними редакторськими шарами. У першому шарі міститься вимога централізації культу у місці, яке ВИБРАВ Господь (у Сихемі). Натомість другий редакторський шар містить дозвіл здійснювати неритуальний забій худоби у місті, яке ВИБЕРЕ Господь (у Єрусалимі). 

Можливим поясненням необхідності додавання нових пом'якшуючих постанов у сфері централізації культу була потреба перенести застосування вимог централізації культу з одного населеного пункту (міста Сихему та Сихемського храму) на інші ширші території (Юдею та Єрусалимський храм). Такий процес відбувся десь у 3-2 ст. до н.е. 

Натомість прагнення збільшити роль Єрусалимського храму, наслідком чого стала поява Храмового сувою, характерне для юдейських династій Хасмонеїв та Іродіадів, які правили Юдеєю на протязі 143 р. до н.е. - 76 р. н.е. Згідно палеографічних особливостей написання вчені датують Храмовий сувій (11QTemple) 1-30 рр. н.е., тобто після будівництва царем Іродом нового Єрусалимського храму.

4 коментарі:

  1. Спасибо,очень интересно.
    Тарас, а есть другие смыслы помимо Иерусалимского(Сихемского) храма для выражения- "место, которое изберет(избрал) Господь для имени своего"?

    ВідповістиВидалити
  2. На сьогоднішній день найбільш ймовірним є те, що автор вислову "місце, яке вибрав Господь для імені свого" мав на увазі гору Гарізім.
    Зараз я перекладаю статтю про самаритянський храм, яка може багато прояснити. Але можливо завтра будуть знайдені нові дані і виникнуть нові гіпотези.

    ВідповістиВидалити
  3. Ізраїльський археолог Ісаак Маген, керівник розкопок на горі Герізім.

    ВідповістиВидалити